Я одружений вже 15 років, ми з дружиною маємо дох дітей, але останні роки наші стосунки ніяк не нагадують подружні. Ми мало сваримось, але швидше нагадуємо про сусідів по кімнаті.
Кілька місяців тому я познайомився з жінкою, у яку відразу закохався. Вона знала, що у мене є дружина, але й це ніяк нас не зупиняло. Потім ми зрозуміли, що нам не вистачає звичайного життя й ми хочемо бути чимось більшим, ніж просто коханцями.
Розмову з дружиною я не став відтягувати. Пояснив її, що покохав іншу, але це не змінює того, що я батько і від цього я не припиню допомагати дітям.
Вона вислухала мене, а після допомагала мовчки збирати мої речі й вийняла ще дві великих валізи. Тоді я її відповів, що це зайве і я не буду забирати так багато речей.
– Ти щойно сказав, що турбуватимешся про дітей. Я їхні речі також спакую. Вони житимуть з тобою і твоєю новою жінкою. Я також молода, хочу влаштувати власне життя, знайти чоловіка, а діти стануть перепоною. Коли вже ми двоє будемо влаштовані, тоді й вирішимо, як далі з дітьми бути.
Я мовчав кілька хвилин й не знав, що промовити, тоді вона додала: «Ти думав, що я така дурна і нічого не помічаю? Тепер моя черга відпочивати й будувати романтичні плани на життя!».
Я просто розгублений, бо невпевнений, що моя кохана жінка буде рада появі двох дітей, ще й від іншої жінки, але й дружина відступати не збирається, вона налаштована серйозно.
Як тут бути?
