В нашій сім’ї була певна проблема. Моя дружина весь час радилася лише зі своєю мамою. Тобто моя думка для неї важливою не була. Вона її просто ігнорувала всіма силами.
І я розумів, що це не нормально у відносинах, адже ми – пара, сім’я, близькі люди. А здорові стосунки будуються на довірі. Проте довіри з боку дружини я ніколи не бачив, тому і у відповідь такої довіри не давав.
Вони з тещою весь час мали від мене якісь секрети, недоговорені моменти. Мені було завжди образливо, що до мене ставляться як до людини, якій не можна довіритись.
А ще дещо дуже дратувало: як дружині потрібні були нові парфуми, нова пара підборів, чи кофточка – то вона бігла випрошувати це в мене, не зважаючи на те, що також працювала і мала свої гроші. А як радитись та домовлятись про щось, що стосується нашого спільного життя – то бігла до мами.
Дружина весь час ще й насідала на мене, знаючи, що я багато та важко працюю з-поза ранку та не можу фізично ще й приходити додому, готувати разом з нею та прибирати. Вона має коротший робочий день, але при цьому нічого сама не робить та чекає на те, щоб я прийшов і ми це все робили разом. А якщо я відмовляюся, то починає сильно ображатись. Я вже перестав на таке реагувати, бо втомився.
Але причиною того, що ми тепер колишні чоловік та дружина полягає в тому, що виявилось, що поки я не знав, дружина придбала квартиру та оформила її на свою маму… Я про це дізнався, коли моя благовірна поклала мене перед фактом і сказала, що ми переїжджаємо туди.
– Але ж ми мали брати кредит на квартиру, чому ти так вчинила? І чому я про це дізнаюсь лише зараз, коли все вже готово?
– Я відклала грошей, а мама продала квартиру дідуся, щоб ми могли придбати собі квартиру, в якій нам буде зручно жити. Такий собі подарунок.
– Тоді чому ти навіть не розповіла мені про це, а лише зараз кладеш перед фактом?
– Ну, розумієш, я хотіла бути певною, що якщо ми в майбутньому колись розлучимось, то я буду мати власне житло, з якого мене не виселять.
– Тобто ти думаєш, що колись нашим відносинам прийде кінець і ми розлучимось… Довіри до мене немає ніякої, я так розумію…
– Ну що ти, не перетворюй все в драму. Збирай речі і ми почнемо переїзд.
– Не створювати драму? На мою думку тобі начхати, хоча ми чоловік та дружина. Розумієш? Ми сім’я і маємо поважати думку один одного. Ми партнери. Але як я бачу, поваги до мене стільки ж, як і в горобця під коліном жиру.
– Що ти взагалі таке верзеш? Яка повага? Який горобець? Годі тут концерт влаштовувати!
– Все! Досить з мене! Я вже не можу з тобою жити. Це вічне приниження та образи. Їдь жити сама тепер в свою квартиру. А про мене можеш тепер забути назавжди. От думала про розлучення? Отримуй.
В нас був справжні сильний скандал. Ми розлучились. Тепер колишня дружина спокійна, бо ж живе після розлучення в своїй квартирі, яку мама переписала на неї. А я нарешті маю трохи спокою та мій мозок ніхто не колупає.
