Мій чоловік повідомив мені, що хоче святкувати своє тридцяти п’ятиріччя. Я не проти, але він нарахував стільки гостей, що я навіть не знаю, де брати такі кошти, щоб влаштувати те свято. Ярослав звичайний працівник, зарплата в нього середня. Коли я була в декретній відпустці, то ледь зводили кінці з кінцями. Наразі працюємо удвох. Грошей вистачає на прожиття, але щоб влаштовувати таке велике свято, у нас немає за що.
Коли я стала говорити чоловіку про те, він образився. Говорить, що для нього я жалію один раз влаштувати все так, як він мріє. На запитання. Де брати гроші, говорить, якби кохала свого чоловіка, то знайшла б. Наша розмова почалася за місяць до його дня народження. Говорила із його мамою, зі своєю. Мама Ярослава відразу сказала, що її син правий. Має право святкувати свій ювілей. Я їй говорю, що в нас немає стільки грошей, якщо допоможе, то я не проти. Та свекруха відмовила, сказала, що таких грошей у неї немає.
Моя мама мені співчуває. Говорить, що якщо я один раз поступлюся Ярославу, то і надалі він буде влаштовувати свої забаганки моїм коштом. Радила не поспішати з урочистістю. Якщо в нього є заощадження, про які я не знаю, то нехай святкує.
Дві мами мені не допомогли, ні грошима, ні порадою. Від чого почуваюся кинутою. А чоловік спостерігає за мною, чекає, яке буде останнє слово. Найбільше мене вразили його слова про те, що коли влаштую йому свято, то кохаю, коли відмовлюся, то не кохаю. Все ж таки вирішила погодитися з його бажанням святкувати. Для цього взяла в банку кредит, щоб вистачило розрахуватися з рестораном.
Свято пройшло добре, багато гостей, багато подарунків, і грошових також. Наступного дня, після святкування, ми розбирали подарунки, рахували, скільки грошима подарували. Якраз вистачало погасити більшу частину кредиту, про що сказала Ярославу. Думала він погодиться, а він навпаки, сказав, що це його подарунок і він використає його по другому. А кредит будемо сплачувати по тихеньку. Виплачувати нам його рік. Вже наразі я економлю на всьому, це відчули всі, діти в першу чергу.
Я сиджу і думаю, навіщо я так зробила, що намагалася довести чоловіку. Адже він так і не підтримав мене, кредит віддаю самотужки, а в нього на кожну зарплату інші плани. Не послухала свою маму, дійсно чоловік тільки й говорить про свої бажання. А мої мрії так і залишаються мріями.
