Я вийшла заміж за чоловіка, який старший від мене на двадцять три роки. Це був викладач одного з місцевих університетів. Я навіть заради нього перевелась до закладу, де він працював, хоч і довелось втратити можливість поїхати по обміну навчатись закордон.
Я любила все в ньому. Він для мене був набагато цікавішим та інтелігентнішим за моїх однолітків, адже він вже солідний досвідчений мужчина, а всі однолітки для мене були недалекими, нецікавими та нудними.
Стосунки були просто неймовірними. Я наче в казку потрапила. Він був чуйним та ніжним до мене, завжди гарно доглядав, проявляв знаки уваги красиво. Ми не могли насититися одна одним. Не пропускали жодної можливості побути разом, прогулятись, зайти в якийсь заклад відпочити.
Але казка швидко закінчилась, адже з часом він став просто звичайним нудним стариганом, який постійно на вихідних сидить вдома, критикує мене за будь-яку помилку, прискіпується до всього.
Ми одружились одразу після того, як я закінчила навчання. І на момент цих подій нашому шлюбу було три роки. Я вже не витримувала всього того та зібрала речі і переїхала до мами на квартиру.
Мама з ранньої весни до пізньої осені живе в селі, що за містом, а тому квартира пустувала і я могла собі спокійно жити в ній. Все було добре, а потім, коли в мене була відпустка, я поїхала до мами в село. Не попередивши. І це привело до того, що я зайшла до хати, а там мій благовірний сидить, воркоче з моєю матір’ю та наминає її фірмові вареники.
Я не сказала ні слова та одразу поїхала назад в місто. Як так? Як моя мати могла?…Я ще навіть не розлучилась тоді з ним, а вони вже почали роман крутити. Для мене це був подвійний удар, адже це була зрада чоловіка і зрада матері. Від останньої особливо боляче.
Ми розлучились. А з мамою я вже два роки не спілкуюсь. Так, вона багато разів вибачалась і досі намагається відновити наше спілкування, але я так не можу. Мені потрібно ще часу. Зараз рана все ще кровить. Можливо час вилікує. А поки є, як є.
