Ми з чоловіком давно планували дитину. Та як це часто трапляється, те чого дуже сильно прагнеш не трапляється. Так було й з нами. Лікарі в один голос казали, що ми обоє здорові, тому моя вагітність це просто питання часу.
Роман саме збирався у відрядження, коли я під впливом емоцій знову завела мову про дитину. Не витримавши, чоловік зібрав речі й пішов ночувати у готель. «Поїду у відрядження звідти, а у тебе буде час заспокоїтися та нарешті відпустити ситуацію» – сказав він мені на прощання.
Я не тямила себе від злості. Він знову утікав від розмови, замість того, щоб відверто поговорити. Від думок мене відірвав стук у двері. На порозі стояв Тимофій, колега мого чоловіка. Виявляється, він прийшов по папери, які чоловік мав йому передати.
Не знаю, що на мене надійшло тоді, але я буквально накинулася на нього з поцілунками, а Тимофій не був проти. Так все й сталося. Чоловік повернувся з відрядження через місяць з квітами та подарунками. Я дивилася в очі своєму коханому й не знала, як розповісти йому правду. Все стало ще гірше, коли Роман знайшов у ванній кімнаті позитивний тест на вагітність.
Що ж мені тепер робити: якщо розповім правду, втрачу не просто чоловіка, а й батька для дитини. Якщо буду продовжувати мовчати, правда все одно рано чи пізно випливе на поверхню й тоді буде тільки гірше.
Колега Романа про моє особливе положення знає і відверто попередив, що йому байдужа я і дитина. З чоловіком він не спілкується, бо перевівся в інші фірму в іншому місті. Я намагалася з ним зв’язатися – марно.
Моя мама радить не руйнувати сім’ї та не позбавляти своєї дитини батьківської любові. «Яка різниця, хто батько, головне – хто виховав» – сказала вона мені, щоб трішки заспокоїти. Я кохаю чоловіка й дивитися, як він радіє не своїй дитині дуже боляче. Можливо ви щось порадите у цій ситуації?
