Моя мама родом із Чернігова, а точніше, із села Вересоч. Я завжди був дуже близький зі своїм дідусем, батьком моєї мами. З малих літ він брав мене з собою скрізь, навіть на роботу. Я обожнював слухати його розповіді про пригоди, історії та переживання, які він накопичив за своє життя.
Якось я запитав його, чи бачив він коли-небудь домовиків. Він сказав, що ні, але зустрічав відьом і навіть вовкулаків. Я не знав, що таке вовкулака, тож попросив пояснити. Дідусь розповів, що це чаклуни, які можуть перетворюватися на будь-яку тварину, а іноді навіть літати.
Після армії він працював сторожем на кукурудзяних полях біля Вересоча. Його завданням було охороняти посіви від злодіїв. Однієї ночі він вирушив на ділянку, як завжди, близько дев’ятої. Відразу відчув — щось не так. Повітря було холодним, місяць світив яскраво, але якось моторошно.
Опівночі, коли вже сил не було, він сів на стілець, але сон почав його перемагати. Саме тоді він відчув, що станеться щось жахливе. По спині пробіг мороз, ніби хтось невидимий наближався.
Раптом серед кукурудзи почулися кроки. Дідусь схопив рушницю — у ті часи кожен сам про себе дбав. Націлився в темряву і гукнув: “Хто там?” У відповідь лише сміх, що пересувався з місця на місце, усе ближче.
Зібравши всі сили, він увійшов у поле. Тут із заростей вибігло велике чорне свиня. Думав, звичайне, але коли він схопив його за хвіст, воно піднялося на задні ноги і побігло далі. Дідусь остовпів.
Він прицілився, але перед пострілом у звіра з’явилися крила, і з реготом воно злетіло в небо. Страх сковав його тіло — рушниця випала з рук і вдарила його по ногах. Боль пронизав його, повертаючи до тями. Він перехрестився, схопив зброю і побіг додому, весь тремтячи.
Він чув про вовкулак, але ніколи не вірив, що побачить одного. Навіть зараз, коли він розповідає про ту ніч, його голос тремтить, а очі дивляться у порожнечу, ніби він знову там. І я йому вірю — адже таке не вигадаєш.
