У неділю з Німеччини приїхала моя молодша сестра. Вона привезла нашим батькам різноманітні подарунки, сувеніри, одяг, смаколики. Колекцію вишуканих шоколадних цукерок, улюблене німецьке пиво нашого батька, сосиски.
Для мене й дружини подарунків не було. Про наших дітей взагалі мовчу. Та справа не в цьому.
Моя мама з радістю накрила на стіл і провела останні два дні, готуючись до її приїзду. Вона тепло вітала дочку та зятя, подаючи смачні українські страви та пропонуючи їм все найкраще.
Атмосфера в нашому домі була по-справжньому святковою, оскільки ми всі зібралися, щоб запам’ятати час, проведений разом.
Протягом тижня моя сестра та її сім’я були гостями у батьківському домі. Вони нічого не робили, не допомагали й нашими справами мало цікавилися. Їли та спали охоче, прогулювалися на свіжому повітрі, зустрічалися зі старими друзями.
Наш дім став центром радості. Батько те діло, що грався з онуком та онучкою з Німеччини, а мама практично поселилася на кухні, постійно випікаючи та готуючи їжу.
Коли моя сестра, її чоловік і діти збиралися додому, батьки вручили їм великий конверт, звісно, що з грішми. Всі прощалися з посмішками й радістю, а моя мама навіть спакувала гостинці в дорогу, щоб вони могли насолодитися ними на зворотному шляху.
Коли за гостями закрилися ворота, у матері різко заболіла спина й вона пішла прилягти, відпочити. Прибирала зі столу та на кухні моя дружина. Вона і вечерю готувала на всю родину, адже мама все готове віддала. Батько також до роботи був неохочий. Сказав, що голова розболілася, тож він пішов до матері в спальню. Я ж тим часом вправлявся біля домашнього господарства. Натер свиням буряк, покосив траву для корови, насипам курям та качкам. Все закрив й насилу приволік свої ноги до хати.
Дружина покликала мене вечеряти. Діти вже поїли, батьки виходити зі спальні не захотіли. Залишилися ми з Лізою наодинці. Апетиту не було, натомість у голову лізли різні думки. Ми з дружиною жили з моїми батьками, розділяючи домашні клопоти та обов’язки, ось уже 15 років. Після того, як старі вийшли на пенсію усіма справами займаємося ми. Ліза дбає про хатні справи, я про велике господарство. Втомлюємося страшенно, але від батьків допомоги навіть не чекаємо. Однак, коли моя сестра приїжджає, вони немов оживають, зосереджуючись виключно на ній та її родині.
Я ніколи не помічав, щоб мама так витанцьовувала перед невісткою, як вона це робить перед зятем. Батько також молодець. Він жодного дня не провів з моїми дітьми, постійно мав якусь роботу. А от з онуками зі сторони сестри бавиться охоче.
Що ще цікаво. Коли ми з Лізою планували купити власний будинок, але нам не вистачало кілька тисяч, ми попросили допомоги у батьків. Не дати, а позичити нам ці гроші. З часом ми б все віддали. Для нас у них грошей не знайшлося. А от сестрі вручили пристойний конверт.
З кожним роком я все більше розумію, що зробив величезну помилку, залишившись з батьками. Існує приказка, що чим дальніші, тим рідніші. Я пересвідчився, що вона правдива на всі сто відсотків. Якби була така можливість, я б хоч сьогодні переїхав жити окремо. Однак таке рішення пов’язане з фінансовими обмеженнями, оскільки ми вклали значну суму грошей і зусиль у наш нинішній будинок та сімейну ферму.
Якщо ми все покинемо, то не матимемо засобів для існування, адже отримуємо дохід від продажу городини та домашньої птиці. У селі роботи як такої немає, а вириватися в місто, де немає нічого свого також не варіант. Що ж мені тепер робити та як забезпечити краще життя для своєї сім’ї?
