Багато речей, які змінюють наше життя, стаються несподівано. Так було і в мене. Я давно живу сама в місті. Моя мама залишилася в селі. Усе було добре, поки жив тато. А потім тата не стало. Мама не змогла перенести одинокості – здитиніла.
Коли я приїхала її провідати, то зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Вона була безпорадна наче дитина. Їй був потрібен постійний догляд. Вона боялася самотності, боялася, що я знову поїду і залишу її наодинці з собою. Тому для себе вирішила – я забираю матір назавжди до себе.
Матір навіщось спакувала у свій клунок власну подушку і нову постіль. Я не заперечувала. Хай бере. Може, це її улюблені речі. А може, звичка – спати на своєму. Адже за все життя мама нікуди не їздила на відпочинок і, слава Богу, не лежала в лікарні.
Вона жила тихим життям. Її уста завжди ворушилися. Уже дорослою я здогадалася – мама живе постійно в молитві.
Моїй мамі вже за вісімдесят. Вона дуже повільно ходить і тихо, наче киця. Коли переступає через невеликий поріг, то тримається за одвірок. Правда, в очах ще тліє вогник, який загоряється, коли я сідаю поряд, і ми разом п’ємо чай і розмовляємо про життя.
А ще вона любить тишу. Часто любить сидіти наодинці з собою і перебирати в руках намолену вервицю. А ще часто поправляє на руці обручку, бо пальці схудли, і вона сповзає . Також мама любить грітися на лагідному сонечку, всідається на канапі, де лягають його промені і наче спить. А насправді все чує і бачить. Тоді вона мені нагадує маленьке тижневе курча, яке ще не зовсім окріпло і набирається сил в дрімоті.
Після тижня перебування в мене вона врешті розслабилася і стала дуже потішною. Як метелик пурхала по кімнаті і жебоніла мені про все, що її досі тримає на землі. Вона цілком довірилася мені і раділа, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене і цілувала мене в щоку. Я гладила її сиву маленьку голову і ми разом йшли в кухню готувати вечерю.
З того часу, як у мене замешкала мама, моє життя також стало змістовнішим і в ньому наче стало більше світла. Я догадувалася, що тут не обійшлося без материних молитов, без її ангельської віри в добро і любов.
Моя квартира поступово перетворилася на квітучий сад завдяки моїй мамі. Скрізь панував затишок і спокій, що виколихувала у власній душі моя мама. Я була щасливою поряд з нею. Надіюся, вона також. Низький уклін тобі, моя дорога мамо.
