Моя мама почала нісенітниці нести якісь. Я не можу собі пояснити її поведінку.
Нещодавно я вирішила відправити сина до садочку. Йому вже три рочки, тому йому час навчитись співіснувати з іншими людьми, працювати в команді та й взагалі дружити з іншими дітьми. Словом, соціалізуватись повністю.
Я ж, нарешті, могла вийти на роботу. Думала я що зачахну сама вдома. Скільки б книжок не перечитала, скільки б не ходила з сином всюди гуляти, але все одно – побути в компанії людей дорослих, а не маленької дитини дуже корисно.
Коли про це дізналась моя мама, то почала переконувати мене, що не потрібно такого робити. Мовляв у садку син буде лише хворіти і хворіти. Якщо вже хочу вийти на роботу, то маю сказати свекрусі, щоб та пішла з роботи та помагала мені з сином.
Я була шокована також заявою. Свекруха моя дуже далеко живе, якщо брати межі міста і їй доведеться залишити чоловіка жити самого, переїхавши до нас. Цього я не дуже хочу, адже вважаю що всі сім’ї мають жити окремо. Тим більше, моїй свекрусі всього п’ятдесят п’ять років. Вона ще молода та жвава жінка, яка дуже любить свою роботу.
Моя мама ж завжди і всім допомагала старшій сестрі. З донькою сиділа, поки та була маленькою, потім в садочок водила, а згодом школу. Чому ж вона тоді не хоче допомогти мені? Я завжди знала, що мама любить сестру більше мене. То чого ж я очікувала?…
Вона навіть мого чоловіка переконала, що дитині не треба в садочок ходити. І взагалі, чого це я на роботі рвуся, якщо можна просто вдома сидіти? Я ледве пояснила чоловіку, що дитині необхідна соціалізація. Як і мені. Я скоро здурію сама вдома. Та й сину цікаво з іншими дітьми. Він дуже активний. В підсумку ми віддали сина до садочку.
А з мамою я посварилась, бо сказала їй не лізти в нашу сім’ю та не командувати. Я краще знаю що необхідно моїй дитині. От тепер ми не спілкуємось. Якщо ж я десь колись їй телефоную, то вона бере слухавку а каже: “НЕ ТЕЛЕФОНУЙ СЮДИ БІЛЬШЕ!”. І все.
Ось якось так в нас все склалось.
