Таких лицемірних людей як моя мама я ще не бачив. Вона вимагає від мене грошей, хоче, щоб я її утримував. По закону вона має на це право, але по совісті, то їй навіть моєю мамою не можна себе називати. Все, що пов’язує мене з нею, так це те, що вона мене народила. Я вдячний й за це та на більше краще їй не розраховувати.
Почнемо з того, що одразу після пологового будинку я потрапив у руки моєї бабці. Ця жінка й стала моєю мамою, бабцею та всією родиною. Тільки завдяки її старанням я отримав виховання та освіту, які у дорослому житті допомогли мені знайти гарну роботу та створити родину.
Кілька років тому не стало бабці. Я сильно за нею сумував. Її дочка (моя так би сказати мама) навіть не приїхала попрощатися. Бабуся ніколи не розповідала мені, але мама покинула нас заради чоловіка. Говорила навіть, що там, в іншому місті в неї нова родина. Мене це не дуже цікавило до того моменту, коли вона з’явилася на моєму порозі.
Не знаю як вона знайшла мою адресу, адже квартиру бабусі я давно продав та купив з дружиною значно більшу. Ми спочатку навіть не зрозуміли, що це за жінка у старій, затертій куртці стоїть перед нами. Хотів вже зачинити двері та вона почала називати мене сином. Спочатку наша розмова була лагідно. Вона говорила, що одумалася (через двадцять шість років), хоче налагодити зі мною стосунки, виправити свій вчинок. Але коли почула від мене категоричну відмову, то перейшла до погроз. Ось тоді й з’явилося її справжнє обличчя. Їй потрібні були лише гроші. Вона почала говорити, що піде до суду та змусить мене утримувати її. Мовляв, в мене є інвалідність. Було видно, що вона вже мала консультацію з юристами. Але це не завадило мені її вигнати з квартири.
Навіть якщо мене змусять їй платити я не хочу більше бачити цю жінку. Для мене вона ніхто. Потрібно було раніше думати про свою старість. Видно пошуки чоловіка та родини десь далеко не допомогли, раз вона в такому стані опинилася на старості. Я не бажаю їй зла, але хочу сказати, що наші вчинки завжди до нас повертаються.