Оце моя подруга Соломя — просто кулінарна фея! Божественні страви, смакота така, що звичайну картоплю чи кабачок вона перетворює на шедевр… А випічка? А м’ясо з хрусткою скоринкою? Фух, але я не про це.
Соломя має зайву вагу. Багато зайвої ваги, але вона неймовірно гарна — гладенька, як рум’яне яблучко, жвава, без задишки чи тиску. У неї є чоловік, із яким вони разом уже п’ятнадцять років. І всі ці роки її чоловік Тарас зі сластолюбним завзяттям і «теплом» її цю вагу докоряє. Дуже винахідливо, з фантазією. При друзях. При сторонніх. Вигадує ніби ласкаві прізвиська — моя корівонька, мій бегемотик. «Ой, вона мені на ногу наступила — відразу весь Тарас у переломах!»
Хвалить знайомих фітоняшок та просто всіх, кому пощастило з генами. Мені теж кілька разів діставалися ці сумнівні компліменти, і я даремно кидалася Соломю захищати, розповідаючи про обмін речовин, спадковість, метаболізм — марно.
Соломя завжди трималася впевнено, навіть посміхалася на ці жарти. Сама жартувала над своїми формами. Але після народження доньки ситуація погіршилася — дівчинка успадкувала фігуру «яблучком», і Тарас, коли вона підійшла до підліткового віку, переключився на неї: «Ну куди ти стільки їси? Будеш як мати! Подивись на себе — хіба тобі не хочеться бути гарненькою, а не як це безформне травоїдне?»
І ось тут Соломя раптом прокинулася. Поговорила з чоловіком раз, другий, третій — що так не можна, але, звісно, безрезультатно. І рік тому стався вибух. Мене відразу не було, розповіли потім. Коли Тарас у компанії знову розходився з «дотепними» коментарями про жінку, вона раптом сказала: «Тарасе, знаєш що? За***ло. Не подобається моя фігура — не тримаю, іди, шукай худішу. З мене досить».
Викликала таксі та поїхала додому. Тарас продовжував глузувати, за дружиною не поспішав. «Куди вона дінеться? Пошумить та охолоне. Сама ж розуміє, що виглядає як перестиглий помідор». Навіть друзі намагалися йому пояснити, що він не правий, що Соломя виглядає чудово — та, звичайно, даремно.
Дома Соломі не було. І доньки теж. Виявилося, вони забрали речі та поїхали до її батьків — у них був будинок в іншому районі. До школи їздити не дуже зручно, та й ладно. Другим ударом стало те, що Соломя подала на розлучення. Тарас не міг повірити: «Що, невже через його жарти? Не може бути! У неї явно кохатко є! Хіба ні… кому така товста потрібна?»
Ви вже, напевно, здогадалися. Кохатко не було — просто Соломі насправді набридло. Працює вона на гарній посаді у великій фірмі, зарплата солідна, батьки допомогли — і ось вона, не чекаючи поділу спільної квартири, купила собі з донькою гарну двушку у новобудові.
Після поділу майна у Тараса залишилася лише однушка. І машину довелося продати — гроші поділили. Ще три роки платити аліменти, зарплата в нього невелика, і після вирахування чверті — так собі. А головне — розповідає Тарас друзям: «Ой, та проклята колишня за п’ятнадцять років зіпсувала мене смачною їжею! Тепер мушу харчуватися напівфабрикатами або ходити до мами на вечерю. Її курка мені сниться вночі! Її плов! Пироги! Цілі ряди пирогів з різними начинками!»
Прокидається в сльозах. «Знайти бабу? Та знайш. Готує якесь пойло, їсти неможливо. Ну так, худіша… але в нашому віці вже не моделі. Молоду чому не знайшов? Та щось не вийшло — зарплата мала, і сам я тепер не Аполлон: пузо, лисина, задишка. П’ятдесят — не шістнадцять».
А найболючіше — Соломя схудла. Не сильно, але помітно, на пару розмірів точно. Спільні друзі передають: тепер для себе та доньки готує зовсім інакше — так само смачно, але більше овочів, адже вона з донькою ніколи не мріяли про м’ясо. А солодкі пироги були скоріше для Тараса — він любив солодке.
Нещодавно встрічає її в супермаркеті — від шоку й слова не міг скласти. Підходить і каже: «Ну ти ж нічого собі стала, дуже мені подобаєшся! Давай, так і бути, спробуємо з початку». А вона: «На**р».
Обидився ж боючись! «Я, каже, до неї з усім сердцем, а вона посилала! Якби не я, так і ходила би коровушкою, невдячна, цинічна… жінка!»
Юлія Ковальчук.
