Моя подруга соромилася свого прізвища, через яке її часто в дитинстві дратували діти. Її прізвище було Кошлата. До того ще й мала волосся неслухняне, яке важко було зібрати в косу чи хвіст. Воно вилося і стирчало зі всіх сторін. Не допомагали всякі шпильки, приколки, бо губилися. А волосся вибивалося з-під шапки, вилазило з-під гумки і надавало Ані кумедного вигляду. Звісно, що діти швидко вловили таку особливість її волосся і насміхалися, поєднуючи з прізвищем дівчини.
Аня з тієї причини конче хотіла поміняти прізвище, але на якесь пристойне. По-іншому не вийду заміж – казала вона.
Аня довго вибирала собі пару. У неї були особливі вимоги. До всіх приглядалася, принюхувалася, присікувалася. Ми вже жартувати над нею почали. Мовляв, вже всі наші однолітки заміж повискакували, а ти досі в пошуку. Годі бути такою прискіпливою, а то залишишся сама.
-Сама так сама, – з сумом відповідала Аня, – але за будь-кого заміж не піду.
Ось Анна вже отримала диплом і виїхала за кордон на стажування. Батьки вже за неї почали хвилюватися. Бо молоді роки швидко біжать, а потім не наздогнати втраченого. Коло знайомих з часом все стає вужчим. Можливостей – менше знайти собі пару.
І ось Аня десь там за межами рідної країни зустріла свого судженого. Приїхали разом і відгуляли незадовго після повернення додому весілля.
Якось я зустрілася з нею під час прогулянки в парку. Запитала, як справи, як життя? І врешті дійшла до основного: яке тепер її прізвище?
Аня скривилася іронічно, мовивши:
-Від долі все-таки не втечеш? Так і від прізвища! Моє прізвище Нечепура.
І справді нічого в неї з тим прізвищем путнього не склалося. Хоч як довго вона вибирала собі пару. Змінила прізвище з Кошлатої на Нечепуру. Як у народі кажуть, яке їхало, таке здибало. Але ж долі і конем не об’їдеш.
