Моя кровинка
Оксана любила свого сина безмежно і дуже ним пишалася. Іноді вона дивувалася, що цей гарний двадцятичотирирічний чоловік — її власна дитина. Я ж швидко проминає час! Здається, ще вчора він був малюком, а тепер уже дорослий, має дівчину, може, скоро одружиться, буде своя сім’я… Вона вважала, що готова до всього, прийме будь-який його вибір, аби тільки син був щасливий.
А як він схожий на неї…
***
Одружилася Оксана ще в університеті, з великої любові. Мама відмовляла.
— Куди поспішаєте? На стипендію жити збираєтеся? Невже не можете рік почекати? Закінчили б навчання спочатку. А якщо діти? Оксано, опам’ятайся, куди твоя любов подінеться? Та й твій Ігор — ще той скарб…
Але Оксана не слухала і сердилася на матір. Як можна не розуміти, що без коханого жити неможливо. Звичайно, вона наполігла на своєму. Однією з колег мами запропонувала молодим маленьку квартиру, що залишилася після її покійної матері. Грошей за оренду не братиме, хай тільки комунальні оплачують. Звідки в студентів гроші?
Квартира була старою, без ремонту роками. Але ж майже безкоштовно! Оксана вважала це удачею. Вона вимила приміщення, повісила чисті фіранки, які дала мама, накрила потертий диван своєю ковдрою. Жити можна.
Та розчарування в шлюбі та в чоловікові прийшло занадто швидко. І як важко було зізнатися, що мама, як завжди, виявилася правою. Через три місяці Оксана дивувалася: як вона могла так помилитися в Ігорі? Невже була сліпою?
Гроші в нього не затримувалися. Тут же купував собі якусь брендову річ або нові кросівки. Тусувався з друзями до пізньої ночі, а вранці не міг прокинутися на пари. Його зовсім не хвилювало, що вони з дружиною їстимуть? На що вона купить продукти?
Оксана терпіла, нічого не розповідала мамі. Але та й так усе відчувала та бачила. Старалася допомогти доньці, давала грошей, приносила їжу.
Останнім часом Ігор все частіше запрошував до себе друзів. Адже в нього тепер своя квартира! Вічно голодні студенти спустошували холодильник, з’їдали все, що приносила мама.
Якось Ігор прокинувся, відкрив холодильник і здивувався:
— А де все?
— Твої друзі вчора з’їли, не пам’ятаєш? — гірко відповіла Оксана.
— І вареники? — уточнив чоловік.
Навряд чи їх під горілку з’їли.
— І котлети, і вареники, і картоплю, навіть майонез і лимон. Усе. — Оксана розвела руками.
Чоловік закрив холодильник. Поснідав чаєм із засохлим шматочком хліба, що завалявся у хлібниці.
Оксана не витримала і вилила на нього все, що думала. Якщо йому байдуже на неї, дружину, яка щоразу миє гори посуду й підлогу, то хай би поважав хоча б маму! Вона купує їм продукти, приносить готову їжу, а він годує нею своїх друзів. Хтось із них дав хоч копійку? Приніс хоча б батон хліба? Адже більшості батьки посилають з села гроші, картоплю, соління…
Чоловік вибачався, обіцяв, що такого більше не повториться. Але минув тиждень, настала п’ятниця — і знову до них навалилися друзі Ігоря, знову спустошили холодильник, ніби зграя голодних сарани.
— Набридло, досить, більше не можу, — сказала Оксана, усвідомлюючи, що ставить хрест на своєму шлюбі.
Друзі більше не приходили. Але тепер і Ігор десь зникав разом із ними. А останнім часом все частіше не повертався додому на ніч. Після чергової сварки, почувши, що вона нудна й набридла своїми причіпками, Оксана зібрала речі й повернулася до мами.
— Як так? Куди поділася любов? — плакала вона на плечі у матері.
— Просто ви поспішили, твій Ігор ще не нагулявся, — казала мама, гладячи доньку по голові.
Повернувшись додому, Оксана дізналася, що вагітна. Під час сварОднак тепер, дивлячись на свого онука, вона усміхнулася, бо зрозуміла — життя дарує нові шанси, якщо вміти чекати і вірити.
