Так сталося, що з чоловіком у нас не склалося життя. Точніше він мені зрадив і сам про це розповів. Я можливо б і пробачила йому таку слабість, але він зібрав речі і пішов до тієї жінки.
Ми з донечкою залишилися двоє. Двоє і з кредитом на квартиру. Правда половину її вартості ми з чоловіком сплатили, а половину – ні.
Таких грошей я не заробляла, моєї заробітної платні ледь вистачало на їжу, одяг дочці і комунальні платежі. Кілька місяців я не оплачувала кредит, а потім почали телефонувати з банку.
Я не знала що мені робити. Чоловік сказав, що квартира йому не потрібна і грошей на нас з дочкою він не має. Тоді я прийняла важке і болюче для себе рішення.
Я віддала свою донечку своїй мамі, квартиру нашу здала в оренду, а сама купила квиток до Італії. Знайомі підшукали мені там роботу, я мала доглядати старшу жінку.
Я думала, що попрацюю рік-два і повернусь додому. За ті гроші, що мені обіцяли я якраз мала виплатити кредит.
Пропрацювала я так майже три роки. За той час і за квартиру всі гроші виплатила і мамі ремонт оплатила. Кожного дня телефонувала і розмовляла з дочкою і раз у два тижні відправляла їм посилку з продуктами.
А потім я зустріла чоловіка, італійця і закохалася. Ми почали зустрічатися, а потім він запропонував одружитися і забрати донечку до Італії. Та й я була не проти, адже за кордоном освіта і перспективи кращі.
Я приїхала додому і сказала мамі, що вийшла заміж за італійця і хочу забрати свою Тетянку. Донечка була щаслива, адже вона так за мною сумувала.
А от моя мама вперлася. Казала, що дитину мені не віддасть. Я якщо хочу, то можу собі жити в чужій країні і з ким захочу, але дитина залишиться в Україні.
Але ж я рідна мама. Та й чоловік колишній підписав мені дозвіл на виїзд дитини за межі нашої країни. Тетянка дуже хотіла поїхати. Ціле літо попереду.
Ми запланували відпочити на морі, і поїздити по містах Італії, щоб подивитися на цікаві місця. Я навіть забрала документи доньки зі школи. Ми спакували валізи і чекали дня відльоту.
Від своєї мами я такого не очікувала, вночі вона забрала всі документи моєї дочки і заховала. А вранці стала на дверях і сказала, що онуку нікуди не відпустить. Ми з Тетянкою і просили і плакали, але мама не здавалася.
До вильоту літака залишалося менше чотирьох годин, а на реєстрацію потрібно приїхати як мінімум – за дві. Мені нічого не залишалося, як викликати поліцію. Хоча і при патрульних мама опиралася і не віддавала документи. Звичайно, врешті-решт вона здалася і повернула документи, ми таки відлетіли, правда вже іншим рейсом. З мамою ми вже два місяці не спілкуємося, а я все не можу зрозуміти, що на неї тоді найшло.
