Моя мати родом з Вінниччини, із села Яблуневе, якщо бути точним. Завжди був дуже близький з дідом, батьком моєї матері. З малих літ він брав мене скрізь із собою, навіть на роботу. Любив слухати, як він розповідає історії, оповідки та власні пригоди з життя.
Одного разу я запитав, чи бачив він домовиків. Він відповів, що ні, але бачив відьом і навіть вовкулак. Я не знав, що таке вовкулака, тож попросив пояснити. Дід сказав, що це чарівники, здатні перетворюватися на будь-яку тварину, а іноді й літати.
Розповів, що після служби в армії працював сторожем на кукурудзяних полях біля Яблуневого. Його завданням було пильнувати, щоб не крали врожай. Однієї ночі він прийшов на поле десь о дев’ятій. Відразу відчув — щось не так. Повітря було важке, морозне, а повний місяць світив якось дивно.
Як зазвичай, він почав обходити поле. Після півночі сів на лавку, але втома взяла своє, і його почав перемагати сон. У ту мить дід відчув, що щось лихе має статися. Мороз пробіг по спині, ніби щось невидиме наближалося.
Раптом він почув кроки серед кукурудзи, ніби хтось ходив полем. Вийняв рушницю — як колишній військовий, він умів поводитися зі зброєю, адже тоді кожен сам про себе дбав. Націливши рушницю, він гукнув: «Хто тут?» У відповідь почулися лише сміхи. Вони лунали то з одного боку, то з іншого, усе ближче.
Зібравши всю мужність, він увійшов у поле, готуючись до стрілу. Раптом із заростей вибігла свиня. Дід подумав, що це звичайна тварина, і кинувся за нею. Та коли він уже хотів схопити її за хвіст, свиня піднялася на задні ноги й побігла далі. Дід завмер, не вірячи власним очТільки встиг націлитися, як із її спини проросли крила, і з диким реготом вона знялася в небо, залишивши його наодинці з холодом страху, що надовго ввіб’ється в пам’ять.
