Сестра просить мене виїхати з власної квартири, бо вони з чоловіком очікують на дитину. Це нормально? Чи так має бути взагалі?
Колись давно наші батьки придбали двокімнатну квартиру для мене і сестри. Вони планували, що з часом ми зможемо продати її і розділити на дві окремі однокімнатні квартири, щоб кожна з нас мала своє житло.
З часом сестра Оксана познайомилася з хлопцем, вийшла за нього заміж і спитала, чи не заперечую, якщо вони з чоловіком переїдуть до нас. Я погодилася.
Спочатку все було спокійно. Але коли Оксана дізналася, що вагітна, все змінилося. Вона і її чоловік Михайло почали натякати, а потім уже казати напряму, що мені варто перебратися. Мовляв, дитині потрібна буде окрема кімната, і тепер вони планують розмістити ліжечко на моєму місці. Вони обговорюють у моїй присутності, як перефарбувати мою кімнату і як її облаштувати, ніби я вже давно там не живу. Я ж не планую нікуди виїжджати, у мене половина цієї квартири у власності.
Розповіла все мамі і татові. Мама на це лише посміялася й сказала, що так буває з вагітними, і що це мине. Попросила не звертати уваги на слова Оксани. Але як можна не помічати, що тебе практично виганяють з дому, і це повторюється майже щодня?
Виходить, я стала чужою у власній квартирі, а сестра навіть не думає змінювати свою позицію. Я навчаюся в університеті, а мій дохід це стипендія та підробітки. На оренду житла в Києві тих кілька тисяч гривень ніяк не вистачить.
Мені боляче і незрозуміло, чому це маю робити я. Що мені тепер робити? Здається, що мій дім перестав бути моїм, а Оксана бачить лише свої інтереси. Я гублюся в думках, як мені вчинити, і що буде далі з нашою сімєю.
