Другий рік я вже навчаюся студентом в медичному університеті. Спочатку жив у гуртожитку, але знайшовши роботу вирішив винаймати окреме помешкання. Шукати довго не довелося. Після всіх організаційних питань з господарем та рієлтором я зміг заселитися до однокімнатної квартири прямо навпроти інституту. Жити самому мені надзвичайно подобалося. Більше не потрібно було займати чергу, щоб помитися або є проситися у коменданта, щоб впустив після одинадцятої.
На наступний день до мене прийшла знайомитися старенька сусідка, що мешкала навпроти. Вона розпитала хто я та звідки, чим займаюся. А на останок попросила збігати купити їй хліба та чаю. Навіть почала шукати по кишенях копійки. Я вирішив, що не збіднію, якщо пригощу її, до того ж потрібно було налагодити відносини з сусідкою. Бабуся була надзвичайно рада та вдячна.
Але з того часу вона постійно мене про щось просила. То винести сміття на двір, то знову сходити до магазину (й цього разу вже навіть не було натяку на те, що вона дасть гроші). Два рази я купував їй ліки за свої гроші. Але коли вона одного разу прийшла й показала мені свою платіжку за комуналку та попросила заплатити за неї, тому що пенсії не вистачає я був шокований. Як міг я ввічливо їй відмовив та пояснив, що маю власні потреби та витрати.
З того часу сусідка робить все що б я з’їхав і робить мені всілякі пакості. Ми більше не можемо порозумітися. Я став помічати, що на мене дивно дивляться інші сусіди. Згодом я дізнався, що моя сусідка почала всім розповідати, що я начебто викидаю під вікна сміття та кр _аду лампочки з під’їзду. Але остання її витівка не вдалася. Річ у тому, що нас перевели на дистанційне навчання й щодня я проводив кілька годин в онлайн конференції. Раптом у двері хтось постукав. Коли я відчинив, то побачив кількох поліціянтів та сусідку позаду них.
– Ось він. Лише кілька хвилин назад я бачила, як до нього приходив друг і він дав йому грошей, щоб той купив йому спір тного і приніс додому.
Я просто онімів. Поліціянти одразу їй повірили. Почалися пояснення та щось подібне до допиту. На щастя я згадав, що маю запис конференції. Я швидко його включив на комп’ютері та показав. Поліціянти побачили, що я впродовж кількох годин навіть не відходив від екрана. Вони все зрозуміли та попросили вибачення. А сусідка моя отримала штраф за хибний виклик. Не допомогли навіть бідкання на вік та поганий зір. Однак, я не знаю, чого чекати від неї далі.
