Моя сусідка Ніна мені заздрить. Говорить, що я щаслива, що маю двох дочок. У неї сини, тому говорить, що надії на них в майбутньому не має. Адже сини одружаться, а в невісток свої мами. До неї ходити допомагати не будуть. А якщо ще й захворіти, то взагалі відразу йти в будинок для літніх людей. Я слухала її й дивувалася, звідки такі думки? Адже її хлопчики ще зовсім маленькі, одному десять років, другому шість.
Ніна говорить, що в неї свої спостереження. Взяти хоч і її родину. З чоловіком одружилися, але свекрусі Ніна не сподобалася. Вона цього й не приховувала ніколи. Весь час показує, яка Ніна лишня в їхній родині, коли збираються на свята. Навіть онуки, Нінині діти, для бабусі не цікаві. Мама чоловіка носиться з дітьми доньки, купує їм подарунки. А коли Нінині хлопчики поруч, то бабуся говорить дітям доньки, щоб не показували, що вона купила.
У Ніни є рідна сестра і мама. То їхня мама розділяє все на двох. Нехай приходиться по трішечки ділити, але щоб обидві не ображалися на маму. І онуків мама вітає однаково, нікого не виділяє. Для неї всі онуки рідні без винятку. Сама Ніна народила двох синів, наразі журиться, що на старості років, на неї ніхто не зглянеться. Говорить своєму чоловіку, що потрібно з цього часу почати заощаджувати гроші, щоб на старості не залишитися в бідності. Адже малі нині пенсії, на ліки не вистачає, не те щоб жити.
Чоловік усміхається, в них діти є, доглянуть. Ніна ніяк не може йому довести приклад із їхнього життя, як його мама не сприймає ні їх, ні онуків. Але чоловіку те не доводи. Він говорить, що Ніна в нього найкраща, і вона не буде ображати невісток. І онуків любитиме. Навіть якщо щось не сподобається, вигляду не покаже. А як вона ставитиметься до невісток, так і вони їй віддячуватимуть. Це життя, не знаєш що далі тебе чекає. А з цього часу так думати про своїх дітей, негоже.
Я слухаю їх обох, і таке відчуття, що обоє праві, але доводи в них різні. Мабуть, і правда добре, що в мене доньки є, і я не засмучуюся так, як Ніна.
