Це вже не вперше! Ще на весіллі я помітила, що свекруха полюбляє без дозволу взяти те, що їй не належить. Я застала її в кімнаті з подарунками, де вона рилася. Що вона там шукала, не знаю. Вона відразу вдала, що випадково зайшла не в ту кімнату. Проте, я відразу розкусила її. Але, щоб вже так відразу не псувати наші стосунки, я швидко забула про те, що побачила. Мовляв, з ким не буває, їй стало цікаво, ось і порилася трохи.
Не скажу, що ми з нею завжди добре ладнали. Вона хоч і жила окремо від нас, проте любила часто навідуватися без попередження. Влаштовувала напевно мені перевірки такі. Бо як тільки приходила, зненацька починала заглядати в кожну каструлю, в холодильник і загалом намагалася вивідати якнайбільше новин. Як ми живемо з Дмитром, чи сваримося часто, чи дарує він мені щось. Дуже цікава до усього була свекруха. Але мої подруги казали, що вона просто дуже ревнує свого єдиного сина до мене, що, мовляв, є такий тип матусь, які до кінця життя змиритися не можуть, що їх син буде належати іншій жінці.
Після ще одного такого її непланового візиту з моєї шафи зникла дорога брендова сумка. Мені й на гадку не спадало, що до цього може бути причетна свекруха. Я навіть і не одразу помітила пропажу, адже не так часто її носила. Чоловік подарував мені на день народження, це досить коштовна річ, не на кожен день. А коли побачила, що сумки немає, почала шукати. Коханий казав, що я певно десь її загубила, на роботі залишила. Але цього бути не могло, це ж не біжутерія, яку легко десь загубити. Проте, коли я вже кілька днів не могла її знайти, слова чоловіка вже були не настільки безглузді. Може він і правий, може загубила.
Але сумка знайшлася. Свекруха приїхала з нею на ювілей мого батька. Ми відмічали татові 65 років в ресторані. Приїхала туди з салону красоти, про що не один раз сказала, а в руках тримала мою сумку. Я була впевнена, що це моя. Колір, модель, навіть невелика подряпина, яку я випадково поставила на ній – усе збігалося. Віталік, чоловік мій, теж відразу її впізнав, але не сказав нічого. Я теж не сказала… Не хотіла в такий день псувати усім настрій. Це ж проста сумка… Дорога звісно, але сумка.
Але що найсмішніше, свекруха відтоді так і не пояснила нічого.
Я вирішила відпустити цю ситуацію, подумки подарувала їй цю сумку. Напевно її жаба давила, що Віталік такий дорогий подарунок мені купив, може дуже їй сподобалась ця сумка. Не вартувало мені тоді так хвалитися цим подарунком перед нею…
Але все ж, чим більше про це думаю, тим більше дивуюся. В людини геть совісті немає, чи що?
