Моя вагітність була геть не запланована. Навіть, я би сказала, небажаною. Сталось це через нашу юнацьку дурість.
То був другий курс, нам з Орестом по вісімнадцять років. Молоді, необізнані у відповідних речах, дірвались одне до одного в гуртожитку, коли всі поїхали на вихідні додому.
Ну, ви розумієте, що може статись, коли дві людини все ще перебувають в перехідному періоді та мають в собі дуже, дуже багато пристрасті одне до одного. Звісно ж, в пориві пристрасті ніхто з нас не подумав про захист.
І що з цього вийшло ви вже, я думаю зрозуміли. Але Орест не виявився тим чоловіком, який відмовився взяти відповідальність за скоєне. Ми одружились та стали будувати яку не яку, але сім’ю.
Таким чином ми закінчили університет, а тим часом Орест влаштувався на роботу. Ми обоє перевелись на заочне, бо поєднувати стаціонарне навчання, догляд за дитиною і роботу, то є неможлива справа.
Коли ми вирустились, а дитина стала достатньо дорослою для того, щоб можна було віддати донечку в дитячий садочок, я вирішила вийти на роботу. Проте Орест був незадоволений цим. Мовляв, що моя робота за дитиною дивитись, а не на роботі перед іншими чоловіками хвостом крутити.
Я дуже на це образилась. З якого це дива мені не можна працювати? Чого це я лише з дитиною маю бути? І взагалі, як він сміє про мене так говорити? Він ж в мене перший і я ніколи не давала приводів для ревнощів!
Я все одно зробила все по своєму і пішла на роботу. Доньку віддала в дитячий садочок. Працювати для мене не було важко. Навпаки, після трьох років декрету і спілкування лише з донькою і подекуди з чоловіком та батьками це був ковток свіжого повітря.
Майже одразу, після того, як я стала працювати, до мене став залицятись мій директор. Молодий, красивий, статний чоловік. Він завжди був дуже галантним, розуміючим та турботливим. Проявляв увагу, проте не тиснув. Коли ж дізнався, що я в шлюбі, то наче відступив, але все одно я бачила його хороше ставлення до себе.
Можливо, я так би й відсторонила ст від нього повністю, допоки не зрозуміла причину постійних ревнощів Ореста. Він сам мені зраджував з якоюсь фіфою. От і судив всіх по собі.
Мене це дуже образило і я не збиралась йому пробачати таке. Саме тому я пішла. Так, було важко з дитиною. Але дякуючи батькам, а ще Роману(моєму директору з роботи), я змогла встати на ноги.
Через рік після розлучення, я одружилась з Романом. І це було найкращим рішенням в моєму житті. Мало того, що ми з донечкою більше ні в чому собі не відмовляємо, так я ще й можу займатись тим, що мені подобається, заробляти, реалізовуватись в кар’єрі й в принципі бути вільною.
Напевно Орест був тим етапом, який мені необхідно було пройти, щоб отримати своє істинне щастя в житті.
