Моє життя склалося найкращим чином, але я досі картаю себе та не можу спати вночі через відчуття провини. Можливо, якби я не поїхала до бабусі й не покинула батька, то мала б змогу якось на нього вплинути та вмовити на лікування

З чого б це почати свою розповідь? Мабуть, варто згадати моє дитинство. Я єдина дочка у батьків. Ми жили у селі, мали власний будинок, садок, велику ділянку городу. Мене привчали до праці та розповідали як важливо прагнути чогось у цьому світі досягти. Мама з татом давали мені гарний приклад, обоє лікарі, шановані люди.

На жаль, життя настільки непередбачуване, що в одну мить все може перевернутися з ніг на голову. Раптово захворіла мати й дуже швидко пішла із життя, батько важко переживав утрату. Він став холодний та відчужений, ніби зовсім чужа для мене людина. Оскільки я була ще дитиною, коли мами не стало, то рідні переконали батька, що він мусить вдруге одружитися. «Дівчинці потрібна мати. Не думай лише про себе, усім важко!»

Батько одружився вдруге. Спершу тітка Олена ставилася до мене добре. Ми подружилися, але я відмовлялася називати її мамою. Згодом у нашому домі все частіше почали збиратися друзі мачухи. Зазвичай такі гостини закінчувалися гучною музикою, танцями та криками.

Найгірше те, що батько замість того, щоб випровадити таких гостей, сідав до столу разом із ними. Випивка замінила йому воду. На роботі такого терпіти не стали. Дали попередження, а коли знову зловили працівника на підпитку – розрахували.

Ми залишилися без засобів до існування, адже тітка Олена не працювала. Замість того, щоб шукати роботу, тато знову заглядав у чарку. Вони з мачухою почали продавати усі наші цінні речі, коштовності, меблі, посуд. Я злякалася, що з такими темпами скоро взагалі опинюся на вулиці. Тому й зателефонувала бабусі, маминій мамі. Вона не приходила до нас в гості відколи тато одружився.

Через дві години Ніна Матвіївна уже вичитувала батька та його нову дружину. Якби ж він хоч слово розібрав з того, що вона йому казала. Батько був п’яний, а його супутниця поводилася агресивно й намагалася випровадити бабусю із дому.

Та не витримала, зайшла до моєї кімнати й наказала збиратися. «Дитино, я забираю тебе з цього балагану. Жити з батьком ти більше не будеш». Мені було шкода папу, але бабуся мала рацію. Варто думати про своє майбутнє.

Так я переїхала жити до міста. Бабуся мешкала сама у великій трикімнатній квартирі. Дідуся не стало ще до мого народження, а моя мати була єдиною дитиною у сім’ї. Нова школа, нові друзі та враження. З бабцею мені жилося добре. Інколи я сумувала за татом, але за ті пів року, що ми не бачилися він жодного разу не зателефонував.

Я запитувала у бабусі чи можемо ми якось зарадити, врятувати його. Вона відповіла: «Дитинко, врятувати можна лише того, хто цього дійсно хоче». Батька не стало через чотири роки, я саме закінчувала школу та обирала університет для вступу. Ми з бабусею поїхали на похорон, щоб попрощатися, але я не наважилася цього зробити.

З того часу минуло шість років, я закінчую навчання і вже маю пропозицію щодо роботи. В особистому житті також все прекрасно. Нещодавно з’їхалася зі своїм хлопцем. З бабусею все добре, ми спілкуємося й часто зустрічаємося на вихідних. Моє життя склалося найкращим чином, але я досі картаю себе та не можу спати вночі через відчуття провини. Можливо, якби я не поїхала до бабусі й не покинула батька, то мала б змогу якось на нього вплинути та вмовити на лікування.

Або ж я могла навідуватися до батька на вихідних аби пересвідчуватися, що з ним все в порядку. Усі ці думки не дають мені спокою й руйнують мене з середини. Бабуся каже, що я не повинна себе звинувачувати, адже не несу відповідальності за свідомий вибір дорослого чоловіка. Хлопець радить зосередитися на теперішньому житті й відпустити минуле. Якби ж то було так просто…

Оцініть статтю
Дюшес
Моє життя склалося найкращим чином, але я досі картаю себе та не можу спати вночі через відчуття провини. Можливо, якби я не поїхала до бабусі й не покинула батька, то мала б змогу якось на нього вплинути та вмовити на лікування