Моє сімейне життя зайшло в глухий кут і я не знаю, що з цим робити. Річ у тому, що мене ніхто не розуміє і не підтримує.
Коли виходила заміж, мріяла про зовсім інше життя, сповнене любові і взаєморозуміння. А все склалося зовсім по-іншому.
Так, я вже вісім років несу цей вантаж на собі. Вісім років, які мали б бути найщасливішими в моєму житті, бо в мене для цього є все – коханий чоловік, діти, улюблена робота… Але немає взаєморозуміння, підтримки, зрештою, тихої розмови за горнятком чаю. Є гора немитої посуди, непраної чи непрасованої білизни, не прибрані ліжка, не протертий стіл після сніданку.
Вважаю винним, передовсім, в усьому чоловіка. І зрештою – себе, що допустила ситуацію, в якій я – служанка. Але ж в мене також є свої потреби, є робота, є бажання відпочити, щоб мені також хтось приніс горнятко кави чи засмажив на сніданок хоча б яєчню.
Але ж ні! Усе лежить на моїх плечах. Усе до дрібниць. Чоловік вважає, що він заробляє гроші для сім’ї і з нього годі. А я хіба не заробляю грошей? Хіба не оплачую зі своєї карточки сімейних рахунків?
У дітей є вволю часу на власні пустощі, лиш не на прибирання за собою одежі, крихт на килимі у їхній спальні, посуди після їжі. Усе чекає на мене .
І мені часто хочеться кричати криком, коли втомлена з торбами повними продуктів я переступаю поріг нашої оселі. Скрізь на мене тут чекає безлад. У всіх є власні справи, окрім мене. Я повинна, як домогосподарка, терпеливо складати всі речі на місця, мовчки протирати кухонний стіл і садовити за нього своїх вже майже дорослих дітей, щоб нагодувати нашвидкуруч приготованою вечерею. А потім знову все по колу.
На моє прохання допомогти мені в усіх зразу є невідкладні справи, які треба вирішити в невідкладному порядку. Тому я знову залишаюся на кухні з горою посуди… І так з дня в день.
Останньою краплею, що порушила моє терпіння, був несподіваний пізній прихід чоловіка з роботи, коли я втомлена уже заснула. Проте він звик, що його на столі завжди чекає тепла вечеря, тому розбудив мене, щоб розігріла йому страву.
Я не втрималася, одягнулася і прожогом вискочила з хати, незважаючи на пізній час. Замовила таксі і попрямувала до своїх батьків, щоб там знайти розраду і трохи спочинку.
Однак мої батьки замість того, щоб мене пожаліти, були обурені моєю поведінкою. Сказали негайно повертатися в сім’ю, де на мене чекають чоловік і діти. Я все-таки одну ніч переночувала в батьків, а ввечері після роботи поїхала додому. На моє здивування кухня була прибрана і ліжка застелені. Діти також чемно себе поводили, не галасували, як вони часом це люблять робити. Мабуть, треба час від часу дозволяти собі вечірні прогулянки містом з подругою, похід до театру, цікаві зустрічі, а не застрявати в побуті. Як засвідчила ситуація, коли треба, то моя сім’я може справитися й без мене.
І я на здивування всім мовчки запарила свій улюблений час, сіла в зручному фотелі за книжкою.
Діти мовчки також розливали собі чай і ласували пирогом, який хтось з них купив, повертаючись додому.
