Я зустрівся з майбутньою дружиною на спільній вечірці. Нас познайомив мій друг. Виявляється, що Наташа — його сестра. Я знаю всіх його родичів, але сестру бачу вперше. Виявляється, вона вчилася в іншому місті, додому приїздила не часто. Ми зустрічалися упродовж трьох років. Ніяк не могли вирішити де будемо жити. Річ у тім, що я родом із Грузії. У нас зовсім інші звичаї. Мої батьки звуть мене додому, говорять, що шукають мені наречену. Але в мене є кохання й іншої не хочу. Сказати так батькам не можу, потрібно переконливу причину. Нічого іншого не придумав, як розповісти правду.
По телефону мама кричала так, що чути було всім, хто був поруч. Наташа, коли почула сварку, навідріз відмовилася їхати до мене на батьківщину навіть погостювати. Тому весілля ми планували тут. Я сказав своїм батькам, щоб приїздили, але тато відмовився. Якщо я їх не слухаю, то приїздити не будуть. Живи як знаєш, сказав тато. Через два місяці ми одружилися. Жили на найманій квартирі. Через те, що мої батьки відмовилися мені допомагати взагалі. Через деякий час в нас народився син. Я дуже радий, продовжувач роду.
Коли я зателефонував батькам і повідомив, що народився син. Вони зраділи. Відчувалося, що примирилися з моїм вибором дружини. Мама повідомила, що приїдуть познайомитися і подивитися на внука. З дружиною ми вирішили назвати сина Олександром. Нам обом подобається це ім’я. Коли дивимося на синочка, то Олександр йому підходить. Батьки мої приїхали в той час, коли я привіз Наташу з сином із пологового будинку. Взагалі зустріч пройшла добре. Мамі сподобалася моя дружина. Вона взяла внука на руки, почала гойдати й говорити, яким ім’ям назвати хлопчика. Наташа дивилася на мене, чекала поки я їм скажу, що ім’я вибрали.
– Мамо, говорю, сина звуть Олександр.
Тиша у квартирі хвилин п’ять. Потім мама почала говорити, що називати потрібно ім’ям твого батька чи дідуся. Ми довго сперечалися. Всі мої докази не сприймалися. Батьки почувалися ображеними. Я доводив їм, що це мій син, моя сім’я, кого і як називати, вирішувати мені. Примирення не вийшло. Мама з татом були в нас чотири дні, поїхали. Ми з дружиною виховуємо сина, незабаром у нього з’явиться сестричка. Наташа просить не повідомляти батькам. Адже знову будуть сварки, а нам так хочеться миру. Скажемо потім, як дівчинка підросте. Запросимо їх погостювати. Матимемо надію, що цього разу зустріч пройде мирно. І нарешті в наших діток будуть люблячі бабуся і дідусь.
