Мене звати Марія і це історія про моїх невдячних дітей, які викинули мене з двокімнатної квартири на дачу, бо хочуть її здавати й отримувати прибутки на утримання своїх дітей. Я розумію, що час зараз важкий, а коли було легко жити в нашій країні.
Я виховала свого сина Андрія ще коли Кравчук був президентом і думала, що ми з покійним чоловіком добре його виховали й навчили поважати своїх батьків, але тепер бачу навряд чи. Може це вплив моєї невістки Люби його змусив мені погрожувати й виганяти з рідної квартири, яку отримав мій чоловік ще за Горбачова!
Я її не злюбила ще коли він вперше привів знайомити до нас у квартиру. Така нахальна й гордовита. Досі не розумію, що він в ній знайшов, але як вподобав, то що вже мені робити. Таки звикла до неї й думки, що моїх внуків народить саме вона. Спочатку вони лише озвучували свої думки про те, що було б добре мені переїхати в село до рідні, а квартира ж велика й приносила б непогані доходи. Але я відмовила, бо звикла до міста й спокійного життя на старості. Відмовляла й відмовляла щоразу як вони приходили з цією пропозицією. Навіть мого внука Вітасика наговорили, коли він говорив, що якби добре було, якби я жила в селі й він зміг мене часто там навідувати. Там і город і плодові дерева, є де побігати й побути з бабусею. Ну хіба не маніпулятори мої діти?
Але коли це не подіяло, то вони взагалі озвіріли. Прийшли до мене знову й невістка почала збирати речі, а син сказав, якщо я не погоджуюсь, то більше не побачу ні його, ні внука. Я під його напором і не витримала. Сіла в машину і поїхала в село. Вони там і ремонт мені зробили хороший, але все одно через те, яким чином я приїхала сюди — мені некомфортно! Ось так на старості зі мною вчинив мій син.
