Поведінка деяких сучасних батьків мене не просто дивує, а виводить із себе. Я просто не розумію, кого вони очікують виховати та про яке нормальне майбутнє можна говорити, якщо дитина змалечку вилазить на шию та спускає ноги.
Я така обурена після своєї останньої мандрівки маршруткою. Це була п’ятниця. Хоч у нас на роботі цей день вважається коротким, але начальник попросив мене залишитися, щоб переробити звіт іншого працівника. Спершу вагалася, але після слова «премія» наче відкрилося друге дихання.
Добре, що я закінчила роботу вчасно, тобто встигла на останню маршрутку, що їхала у той район, де я орендую квартиру.
У мене страшенно боліла голова, нила спина, бурчав живіт. Я ж ще з обіду нічого не їла. Проте єдине чого хотіла, впасти на ліжко й заснути.
Мої мрії про м’якеньку постіль перервав дитячий крик. Я відкрила очі й побачила перед собою дівчинку, років восьми. Вона тицяла в мене пальцем й істерила. Поруч її матуся, їй точно ще не було й тридцяти, яка заявляє мені:
-Моя дитина хоче сісти. Ми цілий день гуляли, тож у неї болять ніжки. Уступи їй місце!
Хвиля обурення так стрімко піднялася нагору, що я не встигла її стримати:
-Може їй ще зробити масаж ніг й соплі підтерти, щоб не рюмсала? Цього ваша дитина від мене не хоче?
Дитина перестала плакати, а її мати явно не очікувала такої відповіді, тож поки вона збиралася зі словами, я продовжила:
-Мені дуже прикро, що вони бідолашні так втомилися, гуляючи містом, а я відпрацювала 12-годинну робочу зміну з одним переривом, тож хто тут втомився сильніше?
Вони вийшли на наступній зупинці, а я спокійно продовжила мріяти про своє м’якеньке ліжко.
