Завжди називав своїх друзів ощадливими. Вони вміють економити буквально на всьому їжа, одяг, розваги. Ці люди зовсім не бідні, навпаки, живуть досить непогано, працюють у Києві, мають авто і стабільний достаток. Гривні у них водяться, якщо вже про гроші.
Зустрічаємось не так часто лише на якісь свята, днем перекидаємось новинами по телефону. Минулого місяця запросили мене на день народження. Я погодився, але повернувся додому з порожнім шлунком.
У святковий ранок поклав у сумку подарунок, раніше куплений у крамниці на Майдані. Відпрацював свою зміну, на 16:00 запланована вечірка у друзів. Щоб не переїсти, на робочій перерві обмежився кавою і двома невеликими печивами. Спеціально нічого суттєвого не їв, думаєш: усе ж таки свято, буде чим поласувати.
До квартири подруги Оксани та її чоловіка Сергія прибув майже вчасно. Привітав з іменинами, вручив коробку, щиро побажав міцного здоров’я та радості. Усміхаючись сказав: “Голодний, як вовк! Навмисно нічого не їв.” Звісно, пожартував. Сергій відповів, що все готово, не хвилюйся.
Нас зібралося восьмеро: шестеро гостей і двоє господарів. Увійшовши до великої кімнати, одразу помітив обіднього столу немає, лише маленький круглий столик та диван. Все організовано у форматі шведського столу, без стільців, а сісти тільки на софу. Можна було б посидіти нормально після роботи, хоча б за звичайним столом, а не тулитися на маленькій канапі у великій компанії. Гаразд, подумав, головне аби весело.
Оксана ретельно розклала на столі закуски, і я навіть не соромився підраховувати шматочки. На кількох тарілках рівно по вісім: копчена ковбаса (смакую таку), шинка, сир. Овочі свіжі помідори і огірки, також по вісім тоненьких скибочок. Краса! Ще було дві маленькі салатниці. Фрукти порізані порційно чітко на всіх присутніх. Додає антуражу одна пляшка вина, яка, понятно, не на всіх. Жартома сказали: “Їжте, друзі, їжте та насолоджуйтеся”.
Сиджу на канапі, їжу ковбасу із сиром і не можу позбутись голоду. Навіть вина не хотів брати яка випивка на порожній шлунок? Сергій говорить: “Зараз принесу щось гаряче”. Думаю, нарешті буде щось поживне.
Господиня винесла “гаряче” частування: на тарілці по одному маленькому печеному картопляному і курячому стегенцю. Посміхнувся ну, хоч щось. Торт був великий, це правда. Посиділи добре, пожартували, порозмовляли, але вже через півтори години зібрався додому, все ще відчуваючи сильний голод.
По дорозі зайшов у супермаркет біля вокзалу, купив справжню їжу за свої кровні гривні. Вдома поїв, аж відчув, що живу. Своїм святом друзі зекономили добряче на всіх нас.
І задумався: навіщо кликати гостей, якщо не хочеш чи не вмієш їх гостити? Мабуть, справжня гостинність це не про кількість, а про бажання поділитися й створити затишок.
