Мої правила
Як часто буває, Марійка не знала свого батька. Він пішов від них із матір’ю одразу після народження доньки. Жили вони в маленькому селі в хаті. Мати доньку не пестила. Змалку Марійка вміла грубку топити, город полоти й поливати, до крамниці ходити.
Вчилася вона на одні п’ятірки, до школи ходила з радістю, мріяла стати акторкою й жити у великому місті. Після школи виїхала з рідного села до обласного центру, влаштувалася на роботу за першою оголошенням і вступила на заочне до університету.
— Мрії мріями, а професія потрібна така, що завжди прогодує, — казала мати. — У акторів то густо, то пусто.
Після університету, коли почала більше заробляти, Марійка купила собі машину в кредит. Не «Мерседес», звісно, скромну «Рено Кліо», з пробігом, але надійну. З гордістю приїхала на ній до мами в гості.
Зараз у неї вже інша машина, але першу не забула. Недавно побачила її на парковці й очам своїм не повірила, що ще на ходу старенька. Їздила б на ній і досі. Та… Як то буває, закохалася. Перше кохання, перший досвід. Майже одразу він запропонував жити разом. Зняли невелику квартиру. Незабаром хлопець умовив Марійку продати машину.
— Вона стара, ось-ось розсиплеться. Давай продамо й купимо нову, яка прослужить нам довго, — умовляв він. — Краще зараз, поки на ходу та виглядає пристойно.
Марійка погодилася. А як інакше? Чоловік у таких речах розуміється краще, ніж молода дівчина. Доручила йому самому продаж. Щоб купити нову машину, довелося взяти ще один кредит. Хлопець пообіцяв допомагати з виплатами. Як же Марійка тішилася новій «Шкоді».
Але якось так вийшло, що їздив на ній він. Відвезе Марійку на роботу — і по своїм справам. Допоміг із кредитом кілька разів, а потім сказав, що грошей немає.
І все б нічого, любила Марійка його, знаходила виправдання, але одного разу сусідка зупинила її у дворі й запитала, чи знає вона, що її хлопець приводить до квартири інших дівчат?
— Своїми очима бачила, як під’їхали на машині, у обіймах увійшли в під’їзд і вийшли через три години.
— Так, знаю. Це… — Марійка від обиди й гніву не знайшла, що сказати. — Вибачте, спішу, — пробурмотіла вона й поспішила до під’їзду.
— Гони його, дівчино, поки не пізно, — гукнула їй услід сусідка.
Дома Марійка дала волю сльозам. Коли хлопець прийшов, вона забрала в нього ключі й виставила за двері.
Залишилася Марійка сама, із машиною та кредитом. По вечорах прибирала в офісі, де працювала, щоб ніхто не дізнався. Набрала учнів і займалася репетиторством, викладала англійську. Додому ледве приповзала, але з кредитом розплатилася швидко. А потім вирішила взяти квартиру в іпотеку.
Якось приїхала до мами у відпустку. Після великого міста рідне село здалося зовсім маленьким і постарілим.
— А чому ти сама? Роки йдуть, молодість не вічна. Невже ніхто не подобається? Та й гарна, і машина є, — поважно сказала мати.
І Марійка у пориві жалю до себе розповіла їй про свій невдалий досвід.
— Занадто довірлива. Я казала, що у великому місті одні спокуси та шахраї. Книжки читаєш про кохання, а в житті все інакше. Нема вже лицарів. Кожен хоче жити за рахунок принцес. Ну добре, ще зустрінеш свою половинку. — Мати вийшла з кімнати, але незабаром повернулася з маленьким паперовим згортання— На, візьми, копила тобі на весілля — сказала мати, подаючи їй згорток із заощадженнями, — хоч трохи, але на перший внесок вистачить.
