Мою подругу, в тридцять шість, не стало. Винні в цьому її вітчим, разом зі своєю б0жEвiльn0ю сімейкою!
Оскільки вона не може вже нічого розповісти, історію подруги розповісти візьмусь я.
Все почалося в далекому 1998. Мама подруги, Віра, знайшла ідеального чоловіка. Чорнявий, з карими очима, на хорошій роботі та з статками! Він носив її на руках. Возив на роботу. Приїжджав на сумісні обіди. Купував величезні букети. Після роботи, завозив додому. Нічого не шкодував для Віри.
Подарунки — це добре, але було дещо важливіше. Віра хвилювалася, як її новий кавалер буде ставитися до дитини. Жінка хотіла знайти чоловіка не для себе, вона шукала батька для своєї дитини.
Знайомство пройшло гладко. Поліна, моя подруга, прийняла нового тата. Нарешті Віра видихнула з полегшенням. Весілля зіграли через чотири місяці після знайомства. Рідні бідкалися. Казали, рано, поспішила, ще пожалкуєш. Віра їх не слухала. Вона тільки-тільки побачила білу смугу в житті.
Вітчим змінювався поступово. Він показував свою натуру кожен день в дрібницях. Через сім років сумісного життя, Віра п0m epлA. Вона давно пила заспокійливе пачками, мала проблеми з серцем та судинами. Колеги казали, вона зав’яла, наче квітка. Кожен рік її обличчя ставало більш сірим, в неї з’явилися круги під очима, жінка відповідала сумно і повільно. Вона втратила зв’язок з реальність.
Поліна зізналася, в чому була проблема. Вітчим купував все, платив за квартиру та старався для неї. Перший рік. Далі почався жAx. Він вмовив Віру приписати його в квартирі, а доньку — виписати. Він казав, що припише її в себе. Знаєте де? В позаміському маєтку! Мені потрібно казати, що ніякого маєтку ні Віра, ні Поліна не побачили?
Він пудрив мізки Вірі, як міг. Він, якимось дивом, переконав її переписати на нього квартиру. Жінка довго не пручалася, адже в замін чоловік пропонував дати долю акцій в своїй фірмі Поліні. Так, так, так! Ви правильно зрозуміли. Немає ніякої фірми!
Віра робила все так, як хотів її чоловік. Поліна залишилася ні з чим. Чому Віра цього не розуміла, загадка. Після того, як він отримав все майно, чоловік показав свою огидну, потворну натуру!
Вітчим забороняв Поліні гуляти. Він вимагав відчитуватися за кожен крок. Якщо вона відмовлялася це робити, вітчим казав, що вижене їх з квартири. Він забороняв їм їсти те, що він купує. Поліна мила квартиру 24/7. Вітчим перетворив її на Попелюшку.
Коли мами не стало, її життя стало ще нестерпнішим. Поліна попросила в мене допомоги. Вона хотіла приїхати до мене і місто. Назавжди. Я тоді вчилася в виші і жила окремо від батьків. Винаймала однокімнатну квартиру. Звісно я дозволила їй приїхати. Через вибрики вітчима, Поліна не вступила до вишу. Він заборонив, інакше опиниться на вулиці.
Поліна зрозуміла, що нічого не зміниться, якою б доброю вона не була. Коли їй виповнилося двадцять три, вона жила в мене, в іншому місті, працювала в магазині постільної білизни і гарно себе почувала але не довго.
Той пок _идьок дізнався де вона працює. Він приїжджав до неї кожен день. Вимагав повернутися «додому», інакше він зіпсує їй життя. І він псував. Його сімейка зналася з блатними. На той час, вони стали деп утатами в різних куточках Україні. Їхні заклади відмовлялися приймати Поліну на роботу. Вона часто чула відмови. Не могла просунутися по кар’єрній сходинці. Вона постійно міняла місце проживання і номери телефону.
Вона пішла з життя молодою та гарною. Я заплатила за кремацію і розвіяла її порох в Карпатських горах. Хоч після cm epті вона буде вільною та невловимою. Більше ніхто не зможе її знайти. Нехай покоїться з миром…
