Мені дуже не подобалося те, що в нашій країні за важку працю платять дуже мало, тому я вирішив їхати на заробітки за кордон. Мама мене відмовляла, казала, що ніхто мене там не чекає, але я стояв на своєму.
Я знайшов агенцію з працевлаштування за кордоном та став збирати пакет потрібних документів. Коли уже все було готово, я вирушив на свою нову роботу. Мені доводилося багато працювати, але й платили теж багато. Коли я їхав у далекі далі, то ще до кінця не розумів як зміниться моя доля.
За пів року я вивчив мову та міг вільно розмовляти з мешканцями країни, в якій я тоді перебував.
Коли я перший раз приїхав додому, то мама сказала, що вона помилялася коли непокоїлася за мене. Вона оберігала мене та думала, що мені буде важко. Я перевершив усі її очікування.
Коли я повернувся назад на роботу, то побачив доньку директора Агнєшку. Це була невимовної краси дівчина. Її руде волосся наче обпалювало зсередини моє серце. Вона приходила до свого батька коли їй було сумно. Я захотів познайомитися з нею та знаходив будь-який привід, щоб зайти до директора. Наш директор дуже суворий чоловік та це мене не зупиняло.
Якось після роботи я побачив Агнєшку, вона чекала свого батька, який затримувався на роботі, він розв’язував виробничі питання. Було пізно та дівчина боялася сама йти додому, я запропонував її провести та попередив її батька, що його донька в надійних руках. Агнєшка погодилась піти зі мною. Дорогою ми багато розмовляли та дівчина зазначила, що я чудово володію їхньою мовою.
Між нами виникло почуття. Крім того, я чудово зарекомендував себе на роботі та невдовзі отримав підвищення. Ми з Агнєшкою почали зустрічатися. Її батько не був у захваті від нашого союзу, але кохана наполягала на тому, щоб він змирився з її вибором.
Через рік ми одружилися та стали жити в окремому будинку, який підготували для Агнєшки батьки.
Мої мама з татом були на весіллі. Ми святкували його в ресторані. Мама раділа, що я так добре влаштувався в житті. Жартома казала:
– Може й нас колись до себе забереш.
Ми посміялися. Але я ж знаю, що в кожному жарті є частка правди. Через деякий час мама згадала нашу розмову та стала напрошуватися до нас жити. А куди я її заберу? Я сам тут на пташиних правах. Мене в будь-який момент можуть поперти і з мого дому, і з роботи. Що вже казати про моїх батьків. Та й поселити їх немає куди, ми самі живемо в будиночку, в якому лише дві кімнати. Скоро в нашій сім’ї буде поповнення та ця кімната призначена для нашого сина чи донечки.
Батьки не знають про що мене просять. Тут їм буде важко, адже тут зовсім інші звичаї, луди тут зовсім інші, вони тужитимуть за Батьківщиною. Я розумію, що вони хочуть жити краще, але для них краще буде залишитися в рідному селі. Там все знайомо, хороші люди навколо, родичі.
Батьки образилися на мене. Сказали, що відтоді, коли я став зятем багатія, то став забувати своє коріння, а родичі повинні допомагати один одному. Всі хочуть отримати частину мого багатства, а я не за один день досягнув таких результатів. Я розумію, що вони мої батьки, народили мене на світ та я повинен бути їм вдячний, але я не маю змоги дати їм зараз те, чого вони хочуть. Може, колись мені вдасться купити для них житло за власні кошти, тоді я їх перевезу сюди.
