Ми з чоловіком чекали на дитину та навіть уявлення не мали який сюрприз на нас чекає.
В той день мені різко стало погано. Я не відразу зрозуміла що саме мені болить. Здавалося, що все моє тіло це одна суцільна больова точка.
Микола довго не думав та викликав швидку допомогу. Сумка в пологовий будинок та всі необхідні документи уже давно були зібрані та чекали в коридорі.
Мене повели в палату, а Микола залишився намотувати кола під вікнами. Увесь цей час мій телефон розривався від дзвінків, але мені було не до того.
Лише через декілька годин я народила дівчинку, а потім ще одну.
Це стало справжнім сюрпризом, адже на обстеженнях нам казали, що дитина одна, а живіт великий через те, що дитина велика та багатоводдя.
Микола не відразу зрозумів про що я кажу, тож мені довелося повторювати двічі:
– У нас народилося двоє дівчаток, ти двічі татко, – сказала радісно я.
Микола на мить замовк, а потім сказав:
– Як це?… Але ж казали, що дитина одна. Я не був до цього готовий. Чи потягнемо ми двох дітей? Може, візьмемо лише одну дитину?
Він, напевно, жартує. Я сильно розгнівалась та поклала слухавку.
Я зателефонувала до свекрухи та про все розповіла. Ольга Олексіївна сказала, що поговорить зі своїм сином та все буде добре.
Вона привітала мене з народженням дітей та сказала, що це подвійне щастя. Адже наші доньки вже з самого народження будуть дружити та їм ніколи не буде сумно разом. А коли вони підростуть, то буде нам подвійна допомога.
В той момент до мене в палату зайшла моя лікарка та почула уривок розмови.
Тетяна Михайлівна розповіла, що у неї колись була пацієнтка, в якої народилося два хлопчики. Вона так само як і я чекала на одну дитину. Та доля зробила для неї сюрприз. Правда, та жінка була без чоловіка. Тоді вона хотіла забрати лише одну дитину, а від іншої відмовитися.
Тоді Тетяна Михайлівна заходилася переконувати породіллю забрати обох дітей.
– Кожна дитина народжується зі шматком хліба за пазухою, – сказала їй я, – не покидай сина, потім все життя жалкуватимеш, а коли повернешся за дитям, то буде вже пізно.
На щастя, та породілля забрала обох хлопчиків та вони з Тетяною Михайлівною побачились через декілька років. Хлопці виросли дуже гарними, здоровими та слухняними. Їх мама аж сяяла від щастя та дуже дякувала лікарці за те, що вона не дала тоді їй зробити неправильний вибір.
Наступного ранку до мене зателефонував Микола, щоб попросити вибачення за його слова. Він тоді не розумів що каже. Діти це велике щастя, а двоє дітей тим більше.
Невдовзі нас виписали додому. Щасливішого батька, ніж Микола годі й шукати. Свекруха в усьому нам допомагала.
Нашим донечкам уже 16 років. Вони найкращі подруги. Усе роблять разом, стоять одна за одну горою та допомагають мені по господарству.
Микола тішиться ними та не припиняє мені дякувати за наших донечок.
