«Клянуся любити тебе в горі й в радості, в багатстві й в бідності, у болях і в здоров’ї, допоки смерть не розлучить нас…» – цю присягу кохання промовляв мені мій чоловік в присутності наших рідних й близьких, коли ми створювали власну родину. На жаль, цим обіцянкам не судилося збутися. Розлучила нас з чоловіком не смерть, а коханка. Тому уже через чотири роки постійних зрад та обману я подала на розлучення.
Невдалий перший шлюб надовго відбив мені охоту до чоловіків. Я вирішила посвятити себе роботі й кар’єрі. Та все ж важко жити жінці без чоловічої уваги. Через два роки до мене почав проявляти інтерес мій колега Віктор. На той час я вилікувала свої душевні рани, довірившись цьому чоловіку.
Жили ми добре, як кажуть «душа в душу». Узаконювати наші відносини не поспішати, бо я не виявляла бажання. Боялася не наступити ще раз на ті ж граблі. Через рік у нас народилася донечка. Саме після народження дитини я помітила дивну зміну у поведінці свого коханого. Він пізно повертався з роботи, не залишав свій телефон без нагляду. Коли з кимось розмовляв, старався виходити в іншу кімнату, щоб я не чула.
Мені здавалося, що все це пов’язано з проблемами на роботі, про які Вітя не хоче розповідати. Та дуже скоро він сам зізнався в чому причина: «Пробач, але я більше тебе не кохаю. У моєму житті з’явилася інша жінка і я збираюся жити з нею. Прошу тебе, не влаштовуй драм та істерик – це не допоможе. Я вже все вирішив».
Наступного ранку зателефонувала подрузі й запитала поради. Вона сказала дуже слушні слова: «Може вистачить уже страждати через всяких мудаків? Полюби себе, а там і решта підтягнеться»
Я перестала жаліти себе, натомість стала приділяти увагу своїй зовнішності. Пофарбувала волосся, сходила на манікюр, купила нові парфуми. Перестала ходити вдома в будь-чому, а коли ввечері ходила на прогулянку з дитиною, то взагалі наряджалася, як на свято.
На чоловіка не звертала жодної уваги. Все частіше поверталася додому з квітами, а ввечері залишала доньку на нього, а сама казала, що йду на побачення. Віктор аж зеленів від злості. Видно було, що він ревнував.
Наступного ранку я не впізнала свого чоловіка. Він рано прокинувся, приготував сніданок. На столі на мене чекав букет моїх улюблених хризантем. У будинку була стерильна чистота. Весь посуд вимитий. Сам же чоловік чекав на мене з каблучкою в руці. Попросив вибачення та попросив дати йому ще один шанс.
«Так швидко пройшла любов до коханки?» В голос я не озвучила свого запитання, але все ж вирішила дати йому можливість виправитися.я
