Людоньки, поділюся з вами своєю історією, бо вже не витримую. Може ви скажете, хто у цій ситуації правий, а хто ні.
Мій син навчається в магістратурі. Закінчує цієї зими й сміливо може влаштуватися на роботу за спеціальністю. Я була така рада, що він у нас такий відповідальний, думає про своє майбутнє, а не як інші – одні гулянки та дівчата в голові.
Думала я так, б о не знала, що наш Тарасик натворив ділов. Приходить якось додому й заявляє, що буде розписуватися.
-Куди, як з ким? – допитувала я, бо нічого не зрозуміла.
От він нам і зізнався, що має дівчину Алісу. Вона при надії, народжуватиме весною. Він від дитини не відмовлятиметься й дівчину свою кохає, тож нічого не хоче чути, якщо ми надумаємо його відмовляти. Я кілька днів проплакала, бо не знала, як так можна було своє життя загубити. Та все ж змирилася й сказала приводити невістку у дім, нічого їм по якихось орендованих кімнатах стикатися.
Про те, що це дівчисько нічого не вміє робити я вам розповідати не буду. Могла б хоч заради пристойності якусь допомогу запропонувати, вагітність – це не хвороба. Проте Аліса іншого поля ягода. Вона у нас пані, якій всі повинні прислуговувати. За що не візьметься – так нічого в неї не виходить. Я не збираюся її ума розуму навчати, це хай її рідна мати робить. Старалася у їхнє життя не втручатися, хай живуть як знають.
Коли син отримав диплом, ми всією сім’єю відсвяткували. Під час вечері я розпочала розмову про роботу. Припустила, що тепер Тарасик міг піти працювати за спеціальністю, а не гнути спину на будівництві, куди він влаштувався, коли почав зустрічатися зі своєю принцесою.
Та коли невісточка почула мою пропозицію, як кинулася на мене:
-А гроші він де на сім’ю братиме? Думаєте економісту багато платять? Нехай залишається на цій роботі. Мені скоро народжувати, а у нас ні колиски, ні візочка, ні речей на дитину.
Якось я не подумавши й запропонувала:
-То ми з батьком вам допоможемо. За візочок не хвилюйтеся, купимо.
Який чорт потягнув мене за язик, не знаю, бо коли зайшла до магазину запитати за ціну – була шокована. За ті гроші, які вони хотіли можна було купити старенький автомобіль. Це де ж таке бачено?
Добре, що на допомогу прийшла моя добра подруга. У неї син продавав візочок. Лише після однієї дитини, у гарному стані. До речі не за такі божевільні гроші, проте для нас і 4 тисячі сума чималенька. Добре, що купили.
Привезли візочок додому, показали синові, йому наче сподобалося. Коли ж невістка побачила, одразу влаштувала скандал:
-Це що таке? З якого року цей візочок, може в ньому ще Тараса возили? Я в ось це свою дитину не покладу – гидливо заявила вона й закопирила свого носа.
-А чим же ми тобі не вгодили? – не витримала я.
-Я вже замовила візочок через Інтернет. Гарна сучасна модель. З таким не соромно на людях показатися. Ще й на акцію потрапила. Він коштував 14 тисяч, а мені за 11300 відправили.
-Ти геть з розуму вижила такі гроші віддавати? А де їх брати ти подумала? Але ж тобі байдуже! Живеш у нас на всьому готовому та ще не хочеш увійти в положення. Нормальна невістка на твоєму місці б подякувала. Безсовісна!
Може я трохи перегнула палку, але не шкодую про те, що сказала. Правда син того ж вечора зібрав їхні речі й переїхав жити окремо. Чоловік зі мною також не розмовляє. Каже, що я маю отруйного язика через якого ми тепер не тільки сина, а й онука бачити не будемо. Думаю, вони ще самі як миленькі прибіжать миритися, коли відчують, як важко виховувати малу дитину самотужки.
