Я народила Михайла, коли мені виповнилося 19. Будемо говорити так, як воно є: молода та дурна, я уявлення не мала, що потрібно робити з малою дитиною на руках. Мій хлопець, який так і не зробив мені пропозиції поки я була вагітна, не протримався й місяця.
Після чергової безсонної ночі він зібрав свої речі й покинув нас. Де він зараз я навіть уявлення не маю. Спершу думала подати на аліменти, але ж ми не були розписані. Це ж потрібно буде довести, що Мишко його син, зробити тест ДНК та пройти іншу паперову тяганину. У мене не було на це ні часу, ні бажання. До того ж мій суджений так і не з’являвся. Шукай вітра у полі.
Деякий час я жила біля батьків. До нас частенько приходили інші родичі, щоб пожаліти мене й повчити розуму. Вони ж дорослі, самі дітей виростили й знають, як краще. Я ці непрохані поради страх як не люблю, тож усіх таких радників відправляла якомога далі.
Коли Михасик підріс й міг відвідувати дитячий садок я забрала його й переїхала жити у місто. Там у мене вже була робота, вдалося знайти недорогу квартиру для оренди. Ми жили вдвох й не скаржилися на своє життя.
Досить швидко я подружилася зі своєї сусідкою. Ніна також була матусею хлопчика. Між нашими синами була невелика різниця у віці, але величезна прогалина у підходах до виховання.
Якось ми сиділи у дворі, поки хлопчаки гралися на майданчику. Вони доганяли один одного, як раптом мій Мишко перечепився через шнурки й упав сильно забившись коліном. Ніна аж зойкнула й хотіла уже голосити, як я її зупинила.
-Михасик, все добре, крові не має?
-Ні, мамо. Він спокійно підвівся, обтрусив штанці й побіг далі.
-Як ти так можеш? – напала на мене подруга. – Чому ти не підійшла до дитини, не пожаліла? Він же упав!
-Ну як упав, так і піднявся. Я виховую сина, а не якусь нюню.
-Можеш на мене сердитися, але я думаю, що ти погана мати!
-Ти в праві так думати, але для своєї дитини я найкраща мама
Після того випадку наше спілкування припинилося, проте своїх методів виховання я не змінила. Михайлик не бавляний хлопчик. Він в змозі сам про себе подбати. Моя дитина знає як вмикати плиту, може приготувати собі поїсти. Він самостійно прибирає в кімнаті й складає свій одяг. Ходить до магазину за продуктами й навіть їздить маршруткою без мене.
Можливо мені варто було б дати йому можливість довше побути дитиною, але думаю він ще мені подякує за те, що я була «поганою» мамою.
