Можете називати мене жахливою матір’ю, але я вже не можу дочекатись, щоб мої діти поїхали назад до себе додому. А діло все от в чому!
В мене є син. Звуть його Давид. Він поїхав вчитись до обласного центру навчатись, коли вступив до університету на державну форму. Добре вчився, ще під час навчання знайшов собі роботу, а потім і дружину.
Вони стали двоє багато працювати та отримали хороші посади. Стали жити в достатку та щасті, згодом народили мені онуку. Але є в цьому всьому одне велике «АЛЕ».
Давид, переїхавши до міста, став дуже рідко бувати вдома. Не поспішав він до рідної матері та в батьківський дім. А як одружився, то й взагалі перестав їздити додому. Лише на свята великі бачились. І все.
Але одного разу Давид запитав, чи не проти я, щоб вони пожили в мене місяць, поки в них в квартирі ремонт. Я була дуже рада та одразу погодилась. Щастю не було меж, адже нарешті я буду з сином, любою онукою та невісткою, з якої в нас нормальні відносини, а не так як, самі знаєте, буває.
Я вже собі думала, що нарешті чоловічу роботу, яка накопичилась за цей час, Давид зробить, та й невістка буде допомагати по дому поратись. Але я помилялась. І зрозуміла, що не буде так, як я хотіла, коли Давид з сім’єю приїхали до мене.
Виявилось, що Давид більше не прокидається з-поза ранку, як ми це разом колись робили. В нього робота починається о дванадцятій дня, а закінчується біля десятої вечора. Графік в невістки та онуки такий ж, відповідно.
Встають десь приблизно біля дев’ятої ранку. Поки чаю чи кави поп’ють, поки вмиються, поснідають, зарядку якусь новомодну зроблять, то вже й обід. Тоді Давид працює.
Невістка, звісно, завжди пропонує свою допомогу та багато робить по дому, але могла б і зранку встати та й зі мною на городі сапкою попрацювати, замість тих своїх новомодних руханок всяких.
Давид лише плід покрасив, по-ремонтував замки, трохи зробив косметичного ремонту в ґанку та й по всьому.
Так ще й онука в мене дуже гіперактивна. Стільки шкоди робить, що я навіть не знаю, як вони будуть виправляти поведінку. Так, вона дворічна дитина, але все ж має знати, що можна, а що ні.
Проте Давид з невісткою навіть не сварять її за це, бо ж переконані, що до трьох років дитині не можна забороняти те, що їй не буде шкодити. Підхід до виховання такий, бо, бачте, дитина світ пізнає. А я вважаю, що дитина просто не вихована та сильно розбещена.
Хоч мені соромно це визнавати, але, по-правді, я вже з нетерпінням чекаю, щоб вони поїхали нарешті додому.
