Уже понад два роки ми з моєю дівчиною Оксаною проживаємо разом. Ми дуже кохаємо один одного.
Нам обом уже за 30 та нас уже замучили питаннями про те, коли ж ми народимо дитину. Я вважаю, що це тільки наша особиста справа. У Оксани вже є дитина від першого шлюбу, чудовий хлопець, вона його дуже любить і балує.
У нас обох хороша зарплата, ми працюємо в перспективних компаніях, на все вистачає та ніколи конфліктів з приводу грошей у нас не було. Я спокійно сприймаю той факт, що половину своєї зарплати Оксана витрачає на свою дитину. Так і має бути.
Ми з Оксаною цієї весни плануємо оформити наші стосунки офіційно, якби не одне питання, через яке наші стосунки опинились під загрозою. Це питання народження дітей.
Впродовж останнього року Оксана декілька разів мені сказала, що хотіла б народити від мене дитину. Ми деякий час намагалися, але безрезультатно. Почали консультуватися з лікарями та проходити обстеження.
Виявилося, що причина в мені та лікар запитав мене: “Ви впевнені в тому, що бажаєте стати батьком?”
І тут переді мною відкрилися очі та я зрозумів, що не хочу дітей. Я так звик жити у своє задоволення, відповідати тільки за себе, а коли народиться дитина, на мої плечі ляже велика відповідальність. Я ж навіть собаку завести не можу, бо мені важко її годувати та ходити з нею гуляти.
Можливо, багато хто мене не зрозуміє, але я вважаю, що це вибір кожної людини та це цілком нормально – не хотіти дітей. Всі навколо переконують мене в тому, що мати дітей – це велике щастя, але я чомусь не бачу причин для щастя від дітей.
Спершу дитина не спить ночами, потім ти переживаєш, щоб вона не наробила собі чи комусь шкоди, потім підлітковий вік, потім вже ти не спиш ночами, якщо дитини немає вдома.
З такими думками, як у мене зараз я точно не зможу стати хорошим батьком. Або якщо я стану хорошим татом, то можу стати поганим чоловіком. З приводи того, що Оксана буде хорошою мамою я не сумніваюсь, адже бачу, як вона відноситься до свого сина. Я люблю свою наречену та зовсім не хочу, щоб наші стосунки зруйнувалися через дитину.
Може таке бути, що я ще не зрозумів в чому щастя від батьківства, тому й не хочу дітей? Не знаю, як далі вирішиться ця ситуація, проте зараз питання поки залишається невирішеним.
