Мені здається, ми й не розлучались…
Кожного дня Марічка йшла додому, сподіваючись, що Олег повернеться. Знала, що ключів у нього нема, залишив, коли пішов. Та все одно вірила, що відчинить двері й побачить у передпокої його кросівки. Дива не сталось і цього разу.
Разом вони прожили два роки. Він заповнив порожнечу після смерті мами. Навіщо вона почала ту розмову… Між ними з самого початку не було пристрасті. Просто було добре разом. Але Олег не робив пропозиції, не говорив про майбутнє, про їхнє майбутнє.
— А що далі? — запитала Марічка одного дня.
— Ти про штампи у паспорті? А що вони змінять?
— Для жінки це важливо. Якщо для тебе ні, то, може, розійдемося? — сказала вона напівжартом, щоб налякати, підштовхнути його до рішучого кроку.
— Тоді розійдемося, — раптом відповів він і пішов.
Вже тиждень вона жила сама. І чекала. Подзвонити? Попросити повернутися? Та якщо чоловік так легко пішов, значить, не кохав.
Він з’явився в її житті саме тоді, коли вона залишилася зовсім одна. Два роки тому у водія маршрутки серце дало збій, він не впорався з керуванням і врізався у зупинку. Мама та ще одна жЙшли роки, але в її серці завжди жило це літо — коли вона знайшла дім, який насправді ніколи не втрачала.
