Перше усвідомлення того, яка в мене мама, прийшло у вісім років, коли на порозі бабусиного будинку я побачив красиву, елегантно вбрану жінку. Вона підійшла до мене, обняла і пройшла до бабусі. За руку вела хлопчика років трьох. Виявляється, то мій менший брат, з яким мама заставляла мене гратися, поки вона ходила по знайомих. Мені так не подобалося, я звик сам із бабусею розпоряджатися своїм часом.
А про мене мама не сказала, що скучила, чи щось в такому вигляді. Дивилася на мене, як на няньку своєму меншому сину. Відпочивала в нас місяць, а потім зібрала речі й Єгора, і поїхала назад до чоловіка. Про мене не згадала, не обняла, мабуть, я їй зовсім не подобався. Згодом я плакав на руках у бабусі, а вона мене гладила, говорила, що любить свого онука більше всіх на світі. Я знав, що то правда, і намагався в усьому допомагати своїй рідній бабусі.
Мама приїжджала два рази після того. В неї не склалося сімейне життя. Останнього разу хотіла залишити Єгора бабусі, та вона відмовилася. Говорила, що грошової допомоги від неї немає, мене б їй виростити. А з Єгором якось сама нехай мама справляється.
Я виріс, завдяки бабусі, вивчився. Коли був на третьому курсі, моєї рідної бабусі не стало. Від тих пір самостійно йду по життю. Згодом одружився, народилися дві донечки.
Нещодавно з’явилася мама. Вона плакала, що залишилася одна, що Єгор виїхав в іншу країну на постійне проживання і не допомагає мамі. Від мене бажає утримання, тому що їй немає до кого притулитися. Я вже зрозумів, куди мама клонить. Вручив їй конверт із грошима, сказав що на деякий час вистачить, а далі нехай іде працювати й на мене більше не сподівається.
Можливо подумають, що я поступив не правильно, але ж і обов’язки мами ніхто не скасовував. Я її пам’ятаю, як красиву жінку, яка три рази з’являлася в моєму житті. І все.
