Я не знала свого батька. Його не стало ще до мого народження. Попри втрату чоловіка, мама все ж наважилася народити мене й самостійно виховувати. Було дуже важко. Щоб дати мені все необхідне мама працювала на двох роботах та ще й шукала якийсь підробіток. Коли підросла, я старалася в усьому їй допомагати.
Після закінчення школи вступила у місцеве ПТУ навчатися на кухаря. На вихідні підробляла в місцевому кафе офіціанткою. Під час однієї зі змін я познайомилася із Сергієм. Виявляється він теж навчався зі мною в одній групі, але пари прогулював, бо теж працював. Ми почали зустрічатися, тоді ми тільки виповнилося 16 років. Я думала, що він кохання всього мого життя, тому віддалася хлопцеві. Уже через місяць зрозуміла, що вагітна. Коли Сергій побачив позитивний результат, сказав, що не готовий бути батьком. Після того вечора я його більше не бачила. Навчання він теж покинув й зник з нашого міста.
Перших п’ять місяців я приховувала свою вагітність. Але коли живіт сильно виріс й приховувати своє положення стало неможливим – зізналася мамі. Вона була не в собі від злості. Спершу мене сильно лаяла та обзивала, а коли заспокоїлися пояснила, що я не повинна народжувати цю дитину: «Дочко, зрозумій ти нарешті, що на цьому твоє життя, твоя молодість закінчиться. У тебе ж нічого немає, навіть навчання не закінчила. Як ти збираєшся забезпечувати свою дитину, де братимеш кошти на її потреби. Чи ти думаєш, що це забавка? Поки ще можна я домовлюся й ми позбудемося цієї дитини».
Кожного дня мама говорила про те, що у мене ще все життя попереду. Словом через декілька днів цих настанов я здалася й погодилася піти в лікарню. Лікар перевірила, як протікає моя вагітність, а потім повідомила, що на моєму терміні аборти ніхто не робить, тому що дитина уже почала формуватися.
Чесно кажучи я зраділа словам лікарки, адже хотіла народити цю дитину. Але ж моя мама проти. На цьому вона не зупинилася. Якимось чином дізналася, що є багато інших способів позбутися небажаної дитини. «Можна випити ліки, які викличуть у тебе передчасні пологи. Дитина на такому малому терміні не виживе. Всі залишаться задоволені. Ти врятуєш своє й моє майбутнє. Ще й перед людьми не буде соромно» – говорила мені мама, коли ми повернулися додому.
Матір зачекала ще два місяці, щоб моєму життю нічого не загрожувало, адже вона часто чула, що жінки народжували семимісячних немовлят. Поки вона пішла в аптеку купити необхідні ліки, я вибігла з дому в чому була одягнена, не зупиняючись.
Я не знала куди мені податися, у кого знайти притулок та що тепер робити зі своїм життям. Мої друзі ще неповнолітні та живуть з батьками, тому прихистити мене не могли. Інших рідних у нас не було, лише мама. Взявши останню волю в кулак, забувши про свою гордість, заради дитини, я пішла додому до Сергія.
Двері відчинили приємна усміхнена жінка. Запросила мене увійти, поки я розповідала, хто така та чому прийшла до них, вона зробила мені заспокійливого чаю. Батьки Сергія зраділи новині, що стануть дідусем та бабусею й пообіцяли подбати про мене й дитину. Я пожила у них декілька днів, але сильно хвилювалася за матір. Розуміла, що вона місця собі не знаходить.
Коли прийшла до матері спершу вислухала, яка я невдячна та безсовісна дитина, а потім накричала за те, що заставила її хвилюватися. Невже вона не розуміє, чому я втекла з дому? Того вечора з мамою ми помирилися й нарешті вона прийняла той факт, що я теж скоро стану мамою.
Народжувала я довго та боляче, але коли побачила свого синочка, зрозуміла, що весь біль був того вартий. На виписку до мене прийшли батьки Сергія, моя мама й на мій великий подив батько новонародженого.
На сьогодні ми з Сергієм одружені та щасливі батьки. Живемо окремо, підтримуємо прекрасні стосунки з батьками чоловіка. Моя мама часто навідується в гості та допомагає бавити онука. Уже натякає на ще одного.
