Вона мріяла про море…
Оксана кожного місяця відкладала з зарплати гроші на відпустку. Весь останній рік вона уявляла, що стоїть на узбережжі, а солона війки грається з її волоссям. Ще в дитинстві, коли їй було років три, бабці зі Львова возили її разом з татом і мамою в Одесу. Та майже нічого не пам’ятала. Потім були літа в селі, в бабусі Марічки, де замість моря була річка з мілиною, але купатися можна було аж до посиніння.
У четвертому класі батьки відправили її в табір. Жах! Жодної свободи, купання лише раз на тиждень. У селі ж літо проходило набагато веселіше: бабуся готувала вареники, а батьки кожні вихідні привозили солодощі. Після того досвіду Оксана більше ніколи не їздила в табори.
У її спогадах дитинство — це палюче сонце, крики дітей у річці, бризки, що переливаються веселкою. Пам’ятала запах тини та колючої трави, що сохла на березі. І ще — м’яку, як шовк, теплу пилюку на дорозі.
Їй часто снилося, що вона біжить босоніж по цій пилюці, а назустріч ідуть мама й тато… На цьому місці Оксана завжди прокидалася зі скаженим серцебиттям.
Коли вона була у восьмому класі, тато помер від інфаркту. Мати не могла змириМама вгасла, немов свічка на вітрі, і Оксана залишилася сама зі своїми мріями про море, не підозрюючи, що справжнє щастя чекає на неї не на піску, а в простому поліцейському, який одного дня зайде до неї з квітами.
