Доброго ранку, проворчала Дарина, заходя у кабінет і важко сідаючи на своє місце. Вона ввімкнула компютер, не піднімаючи голови.
Доброго ранку, відповіли їй Владлена та Юліанна, переглянувшись із подивом.
Зазвичай балакуча та миролюбна Дарина сьогодні мовчала, насупившись. За вікном нависли сірі хмари, моросив дощик. У кабінеті стояла тиша, але довго витримати її Владлена не змогла:
Дівчата, давайте каву? Зараз приготую. Вона підвелася з місця й пішла за ширму, де стояла кавоварка, чашки, вазочка з цукерками та інші дрібнички.
Давай, підтримала Юліанна. Дарина мовчала.
У кабінеті працювали троє. Дарина була одружена, мала сина, їй тридцять. Владлена також у шлюбі, дві доньки, тридцять шість. Юліанні ж було двадцять сім, вона жила з хлопцем, але заміж ще не виходила.
Найжвавішою була Владлена. Чи через те, що старша, чи просто така вже по характеру але всі ініціативи йшли від неї.
Вона вийшла з-за ширми з підносом, на якому стояли три чашки кави. Підійшла до Дарини та мовчки взяла свою, подякувавши кивком.
Дякую, Владлено, ти у нас головна по господарству промовила Юліанна.
Обидві засміялися, а Дарина ледве посміхнулася. Владлена першою не витримала:
Дарино, що трапилося? Годі мовчати, а то я вже себе ніяково почуваю може, ти на нас образилася?
Та ні, Владлено, за що? Просто вдома напруга.
З Дмитрком посварилися? здивовано спитала Юліанна. Колеги знали, що в них дружня сімя, сварки були рідкістю.
Швидше, не вдома, а з родичами.
Ооо, знову Маряна тебе чіпляється? Владлена махнула рукою. Та годі на неї звертати увагу!
Як не звертати, якщо ми в одному дворі живемо? Через неї що, нову хату будувати? Дмитро мій якось ігнорує, а його брат Святослав теж норм, але Маряна Вчора я їй усе вилила, тепер навіть не знаю, як далі жити поруч.
Коли Дарина вийшла за Дмитра, його батько добудував у дворі ще один будинок. Після весілля вони відразу заселилися туди адже у батьківській хаті вже жив старший брат Святослав із дружиною Маряною та сином. Обидва будинки були добротні, зручні. Батько працював прорабом, тому будматеріали діставалися дешевше.
Але через тиждень після весілля трапилося лихо батьки загинули в аварії. З того часу брати жили поруч, у одному дворі.
Спочатку все було добре. Майже одночасно Дарина й Маряна народили дітей: перша сина, друга доньку. Життя йшло паралельно.
Дмитре, як же добре, що ми поруч із твоїм братом, тішилася Дарина.
Нормально, відповідав стриманий чоловік.
Коли діти підросли, обоє вийшли на роботу. Але з часом Дарина зрозуміла: вони з Маряною як небо й земля.
Дарина з чоловіком майже не сварилися, а з хати Святослава часто лунали крики. Це Маряна демонструвала свій характер.
Знову Марянка розгулялася, казав Дмитро. Не дуже пощастило брату.
Дарина була спокійною, миролюбною.
Я не люблю галасу, говорила вона. Для мене сімя цілий світ. Люблю тишу, і Дмитро такий самий.
Вона виросла в гармонії, де батьки ніколи не сварилися. А Маряна навпаки. Шумна, вона вважала, що родина має жити «купою».
Ми ж одна сімя! твердила вона.
Дарина розуміла інакше.
Ми родичі, а моя сімя це чоловік і син.
Дмитро підтримував її. Але Маряна не давала спокою. Вона вважала себе господинею всього двору, хоч у кожного була своя половина.
Дарина завжди стукала перед входом у їхній дім. А Маряна жбурлялася до них без попередження. Навіть коли син був малий і Дарина годувала його чи вкладала спати та вривалася з криком.
Ой, Даринко, ти сина годуєш? Ну добре, я потім! А дитина вже не могла заснути.
Дмитре, скаржилася вона, мені здається, що вона спеціально так робить.
Чоловік згоджувався, але змінити нічого не міг.
У вихідні Дарина любила рано встати, зварити каву, насолоджуватися світанком у тиші. Готувала сніданок омлет, кашу. І саме тоді у вікні зявлялося обличчя Маряни.
О, ти вже прокинулася? Наливай і мені! І вже летіла в двері, хоча Дмитро з сином ще спали. О, сніданок готовий? Давай разом!
Дарині це не подобалось. Але виганяти її вона не могла.
Тобі жалко ложку омлету? ображалася Маряна і ходила надута цілий день.
Вона сама казала:
Якщо прокинулася в гарному настрої всім робитиму добро. А якщо ні тоді тримайтеся.
Не чим хвалитися, нарікав Святослав, але вона його швидко засікала поглядом.
Одного разу Дарина чула їхню розмову:
Маряно, не лізь у справи Дмитра. Якби вони так робили, тобі б не сподобалось. А чого ти вранці до них літаєш? дорікав Святослав.
Дарина пішлаАле тепер Дарина твердо вирішила більше не мовчатиме й дасть Маряні гідну відсіч, адже кожна людина має право на свій простір і спокій.
