Усе село знало й не любило Тараса через його нестерпний характер. Був одружений з Галиною, спокійною жінкою, але з проблемами не могла народити чоловікові дітей. Прожили дванадцять років, а дітей так і не було.
Раптом, як грім серед ясного неба померла Галина. Її матір знала, що доньку щось турбує, але та ні на що не скаржилася.
Доню, ти останнім часом погано виглядаєш, питала мати, коли та заходила до батьків.
Нічого, мамо, нічого. Буває слабкість, голова крутиться, але я відлежусь і піду далі. Не хвилюйся, заспокоювала вона.
Галина не звикла скаржитися, особливо чоловікові він не терпів, якщо у дружини щось боліло.
Не треба вдавати, знаю я вас, жінок у вас завжди щось болить. Не хочеш працювати, от і скаржишся, щоб від роботи ухилитися. Нікому тут тебе не жалітимуть, чула вона у відповідь.
Після похоронів минув рік. Тарас жив сам, але думки про одруження не покидали його. Одному погано, хоч і звик жити, як вовк-самітник. Придивлявся до жінок.
Треба брати бездітну, міркував він. Чужих дітей мені не треба. Та й мої однолітки всі з дітьми. Візьму молодшу, хоч не кожна на мене піде
Тарас розумів його характер не подобався односельцям, друзів у нього не було, не кожна жінка погодиться за нього вийти. Виділив він Олену непомітну, тиху, але працьовиту.
Якось зустрів дівчину (правду кажучи, спецівав на неї):
Оленко, підійди сюди, покликав він, коли вона проходила повз його хати.
Підняла голову, побачила його у воротах і підійшла.
Добрий день, соромливо привіталася.
Здоров, грубо відповів Тарас. Слухай, дивлюся на тебе а чи не вийшла б ти за мене? Самотній я, господарство міцне. Житимемо добре, дітей народимо. Немає в мене спадкоємців.
Ой, не знаю почервоніла від здивування Олена. Треба з мамою порадитися.
Радься, а я ввечері зайду.
Олена прийшла додому й випалила матері:
Мамо, я, мабуть, заміж виходжу.
Як так? За кого? У тебе ж і парубка нема.
Тарас сьогодні свататиметься…
Ой, доню, він же набагато старший за тебе. Подумай, перш ніж іти за нього. Характер у нього лихий. Недарма всі шепочуться, що дружину свою загнав у труну чи то роботою, чи то знущанням. Хто його розбере чужа сімя, то темрява.
Мамо, що тут міркувати? Женихів у мене нема, а роки йдуть. А може, на Тараса наклепують
Олена вийшла за Тараса. Перший час у селі багато говорили. Хто жалів дівчину:
Даремно вона за нього пішла, жорстокий він, непривітний.
А інші казали:
Пощастило Тарасові з дружиною. Недаремно скромницю взяв слухатиме його й працюватиме.
Так і було. Тарас із сусідами не вживався, а тещі взагалі не терпів, тож Олену рідко відпускав до матері.
Деспот і тиран, який є, твердила мати Олені, коли та інколи тікала до неї, коли чоловік був у полі.
Мамо, усе добре. Знайду до нього підхід. Бурчить, а я мовчу, нехай собі. Тільки Бога молю, щоб терпіння дарував, заспокоювала вона.
Ох, доню, з таким буркотливим чоловіком доведеться все життя молитися, казала мати, витираючи сльози.
Але Олена народила двох синів за пять років. Не сказати, щоб Тарас не любив дітей можливо, любив, але по-своєму. Лаяв їх на чим світ стоїть. А мати вчила:
Тримайтеся від батька подалі, щоб під гарячу руку не потрапили.
Хлопці швидко зрозуміли краще бути далі. Підростали, але Тарас був незадоволений.
Де ці ледарі шмандяють? Дома треба допомагати, а вони бігають невідомо де… Це ти їх навчила тікати з хати, кричав він на весь двір.
Олена звикла до криків, тільки махала рукою й мовчала. Була молодшою, але мудрішою все господарство трималося на ній. А Тарас останнім часом частіше пив і сварився.
Односельці знали з ним краще не звязуватися. З його двору чули крики:
Усі ви мені осточСтарший син забрав матір до міста, де вона доживала вік у любові та спокої, а про Тараса згадували лише коли вітер гойдав колишніми ворітьми.
