Я познайомилась із Віктором на корпоративі. Високий, статний, спортивної статури, відразу сподобався мені. Він також поглядав на мене весь вечір, потім запросив на танок. Залишок вечора від мене не відходив, потім пішов проводжати. Гуляли вулицями до світанку, не хотілося розлучатися. Відтоді ми разом. Вже потім, коли пройшли кілька місяців, Віктор зізнався, що в нього двоє діток, і живуть вони з бабусею, колишньої дружини мамою. І він їздить до них дуже часто, сумує за дітками.
Я спочатку не придала значення словам «сумую», а потрібно було.
Через деякий час Віктор запропонував вийти за нього заміж. Звичайно я погодилась, через те, що кохала дуже. Мріяла, що в нас будуть наші спільні діти, і з цим затягувати не будемо. Коли стали жити разом, в один із вихідних днів Віктор сказав, що буде сюрприз, і поїхав. Не було його до обіду, а потім з’явився, ведучи з машини, за руки хлопчика і дівчинку. Знайомся, говорить, Майя і Влад, мої діти, вони будуть жити з нами.
Я розумію, що діти його, але ж в них є мама, і жили вони в маминої мами. А мене не спитав згоди, привів. Виявляється, що їхня мама вийшла заміж, а тому чоловікові не потрібні її діти. Колишня теща заявила Віктору, щоб забрав малих, тому що їй також вони не потрібні. Чоловік вважає, що я повинна їх виховувати, але чому?
Розумію, що діти ні в чому не винні, що «футболять» їх звідусюди. Але я також на таке життя не розраховувала, і мене чоловік не попередив, а повинен був. До того ж діти мене не сприймають ніяк. До чоловіка не достукаюсь, раз так вийшло, що діти з нами, то підтримав би, допоміг знайти з ними спільну мову. А його рідні тільки й говорять, який Віктор молодець, дітей не кинув, а я така невдячна, адже він одружився зі мною, а я відмовляюсь від його дітей. Виходить всі хороші, і Віктор, і його колишня, яка їх кинула, а я погана. Як жити в таких обставинах?
