Мій чоловік третя дитина в сім’ї, до того ж вагітність свекрухи була пізньою. Не певна, що вона взагалі планувала народжувати, але факт залишається фактом – Вадим справжній красень. Коли ми тільки почали зустрічатися, я зрозуміла, що стосунки хлопця з батьками склалися не найкращим чином.
Вадим бунтар, він ніколи не виконує вказівок й слідує за власними мріями. На все має свій погляд й цим дуже злить свою матір. Власне кажучи, у родині Вадима матріархат чистої води. Про наші стосунки він розповів матері лише після того, як освідчився. Ми зібралися відсвяткувати у родинному колі. Олена Петрівна за весь вечір не промовила до мене жодного слова. Добре, що були мої батьки, які намагалися усіх розважати.
Тієї ночі я залишилася ночувати у Вадима. Допомагала майбутній свекрусі прибирати зі столу. Ми були лише удвох й вона сказала наступні слова: «Ти не пара моєму сину. Не ламай життя хлопцеві. Знайди когось свого віку, а Вадима покинь. Інакше…не буде вам щастя». Мені хотілося розплакатися. Я дійсно кохала Вадима й була готова провести з ним все життя. Думала, що мати хлопця лише радітиме нашому союзу, але як виявилося – у неї на все власний план.
Всупереч запереченням, намаганням нас розлучити, зірвати весілля (свекруха сховала обручки перед самою церемонією розпису), ми все одно одружилися. Вадим хотів аби ми поселилися біля його батьків, але я виступила проти цієї ідеї. Ми сім’я й повинні жити окремо. Хай навіть це була невеличка кімнатка у гуртожитку чи лавка на вокзалі – неважливо. Я погоджуся на все, але не житиму під одним дахом зі своєю свекрухою.
Як варіант вирішили на перший час поселитися в селі. Там у Вадима пустував будинок покійного дідуся. Він перед смертю оформив нерухомість на онука. Дім гарно зберігся, мені там подобалося і що головне нам ніхто не заважав. На роботу діставалися машиною. Так, затратно, але все ж дешевше, ніж орендувати.
Через три місяці після весілля я дізналася про вагітність. Ми не планували ставати батьками так швидко, але сама доля веліла. На гроші, як нам здарували зробили ремонт. Свекруха змінила своє ставлення. Приїжджала в гості, привозила мені ласощі, вона ж сама кондитер, тож уміє смачно пекти. Навіть фінансово допомагала, коли у нас виникали труднощі.
Коли народився Мишко, Олена Петрівна деякий час жила з нами, вчила мене всього, що стосувалося материнства. На жаль, моя мама була в той час на заробітках, тож я раділа будь-якій допомозі. Дивлячись, як свекруха наспівує колискову онуку, колихаючи його на руках мені важко було повірити, що всього рік тому ця жінка так люто мене ненавиділа. Раптом вона прикидається й між нами немає того взаєморозуміння, яке я собі вигадала.
Тож хочу звернутися саме до тієї категорії жінок, які називаються «свекрухами». Розкажіть, будь ласка, про свої стосунки з невістками, чи вдалося вам одразу знайти спільну мову, чи зуміли ви прийняти чужу людину у свою сім’ю за рідну дочку? Нарешті, якщо ви відверто її не приймаєте, то як спите вночі, знаючи, що свідомо руйнуєте шлюб сина?
