Я не знаю, що таке життєві труднощі та проблеми, тому що батьки з дитинства відгороджували мене від жорстоких реалій цього світу. Намагаючись захистити своєю гіперопікою вони робили лише гірше, але я їх не звинувачую. Мамі було 22, коли вона вийшла заміж за старшого на 10 років ректора університету.
Тато на різницю у віці не зважав, закохався, довго не ходив, одразу повідомив про свої серйозні наміри. Весілля було скромне, лише для найближчих. Батько влаштував маму на роботу в університет й жили вони, як-то кажуть: «Душа в душу». Одна проблема – мама не могла завагітніти.
Коли звернулася до лікарів, всі в один голос тверділи, що дітей у неї бути не може, тож надіятися, марна справа. Батько змирився, мама трохи поплакала, але з часом прийняла свою долю. Прожили вони разом дванадцять років й ось сталося те саме чудо – мама завагітніла.
Про переривання вагітності мови не було, хоч і вік уже, так би мовити, пізній. Майже всю вагітність мама пролежала у лікарні під наглядом лікарів, але усі страждання були винагороджені народженням здорової дівчинки, тобто мене.
Я не скаржуся на своє життя, але розумію, що не мала тієї свободи, яку інші батьки давали своїм дітям. Мені не дозволяли ходити в гості до подруг, не відпускали на екскурсії класом в інше місто, про вечірні посиденьки з друзями навіть мови не могло бути.
Звісно, коли настав час обирати університет ніхто мене не запитував, чого я хочу, батько уже все організував, тож я навчалася там, де батьки працювали. Ну хоч свободи стало більше, після лекцій можна було зайти до бібліотеки. Там я і зіткнулася з Вадимом. Головний «поганець» нашої групи.
Вадим з тих, хто живе на повну котушку. Він пропускав лекції, не один раз завалював сесії, чіплявся до викладачів й любив сперечатися. Тоді в бібліотеці він відбував покарання і треба ж було мені потрапити в його поле зору. Хлопець підійшов познайомитися, а я його ігнорувала. Звісно, його це бісило, тому що Вадим не звик до відмов. З того часу, він ніби переслідував мене.
Важко було триматися, адже я давно таємно кохала хлопця, тож врешті стіна оборони впала й ми почали зустрічатися. Щоправда, побачення наші проходили лише в бібліотеці, але в цьому була своя романтика. Врешті-решт, хлопець втомився ховатися й сказав, що хоче познайомитися з моїми батьками.
Мама з татом не могли повірити, коли я сказала, що зустрічаюся з деким й хочу їх познайомити. Батько розсердився, мама мовчала, вони випитали в мене з ким саме я зустрічаюся й заборонили виходити з дому, навіть на лекції не пускали. Через тиждень ніби нічого й не сталося, повідомили, що моє покарання закінчилося.
Першим ділом я побігла шукати Вадима, тому що на телефонні дзвінки він не відповідав. Одногрупники повідомили, що він уже тиждень як не відвідує лекції, а в деканаті сказали, що Вадим забрав документи. Це було дивно, після всього, що він мені обіцяв ось так безслідно зникнути. Будь-які мої пошуки не мали успіху. Довелося змиритися й прийняти той факт, що всі його обіцянки були пустими словами.
Після випускного тато звів мене із сином свого найкращого друга. Я не хотіла виходити заміж за Олега, бо не кохала його, але батьки наполягали. Цей Олег ніби непоганий хлопець й гарно до мене ставиться, але я не змогла його полюбити так, як кохала Вадима.
Минув час, я стала мамою, народила сина. Дитина була моєю відрадою й сенсом життя. З Олегом стосунки стали натягнутими, чоловікові не подобалося, що я багато часу проводжу з дитиною, ігноруючи його та відмовляючи в близькості. Ми часто сварилися, Олег інколи не ночував вдома. Я знала про коханку, але нічого не говорила, бо було байдуже. Нехай робить, що хоче, тільки мене не зачіпає.
Мама бачила, як моє подружнє життя руйнується. Якось вона прийшла відверто поговорити й запитати, чому я так вперто відмовляючи прийняти Олега у своє серце. Відповідь була проста: «Тому, що там назавжди залишиться Вадим». Мама розплакалася й зізналася, що це батько змусив Вадима забрати документи, домовившись про переведення хлопця до іншого університету. Він сказав Вадимові, що мені потрібен чоловік, який зможе забезпечити мені гідне життя й що я скоро виходжу заміж за такого.
Виходить, що батько зруйнував моє щастя, а мама це приховала. Я не зможу їм пробачити цього ніколи, а жити з Олегом більше не буду. Подам на розлучення, переїду до іншого міста й почну життя з чистого аркуша нарешті відчувши, що вільна.
