Сьогодні ми з сусідкою по кімнаті йшли з пар дуже стомлені та голодні, як ті самі вовки із приказки. Біля нашого гуртожитку був маленький мінімаркет, в якому можна було купити що завгодно, що правда на більшість продуктів була ну просто мега націнка. Особливо на овочі свіжі. А нам так хотілось якогось салатика до тушеного м’яса. Вирішили ми що складемось навпіл й купимо молоду капусточку, може помідорчика. Якраз вистачить поїсти.
Коли ми вже підходили, то помітили дідуся, який сидів під тим само магазинчиком, біля нього стояла клітчата сумка, з якої він діставав свіжу городину. Я так розумію із теплиці, адже зараз ще ранувато, просто на городі ще все померзне. Навпроти нас широким кроком шурував чоловік. Здоровий як бик, і лисина його сонце відбивала так, що аж засліплювала зайчиками. Весь він виглядав не надто приємно. На наше диво він прямим кроком пішов до того дідуся.
-Вітаю, Ігор Олегович! Ви сьогодні як завжди вчасно, я навіть не здивований. Що маєте на продаж?
-Ой, синку, та ось, редиски парочку пучечків, зелений кріп, петрушку….О! Згадав! Ще ось, огірочки рости почали й листя салату свіженькі!
-Бооожечки! Ви просто чудо! Ви мене просто виручаєте! Зараз заберу все, дружині в пологовий краще не придумаєш!
У дідуся не було однієї руки, тож чоловік сам переклав все із сумки до свого пакета, дав дідусю грошенят, навіть зверху підкинув більше, та радісний пішов до свого автомобіля. Мало не підплигував на радощах, як маленький хлопчик. Ми з Світланою переглянулись, та засміялись. Чоловік, який виглядав страшніше якогось пересічного мафіозі виявився справжнім добряком, навіть он, дідусю допоміг продати всі овочі за пару хвилинок.
-Дідусю, а маєте ще щось продати? Ми б також купили у вас овочів.
-Дівчатка, ви сильно поспішаєте? Бачте, руку одну маю, за раз не багато можу принести. Якщо сходите зі мною до мого будинку – он туди, за магазин, то я вам напакую навіть зверху!
-Зверху не потрібно, ми заплатимо за все, а час маємо, давайте вам допоможемо.
Ми допомогли дідусю підвестися. Він чалапав повільно, та все ж таки впевнено. Дорогою яка склала менш як п’ять хвилин він розповів нам мало не все власне життя. Жив він сам, мав невеличку тепличку та пару курочок, які тримав на задньому подвір’ї. Ми купили в нього овочів, та задоволені зібрались вже йти, аж коли почули вурчання живота Ігоря Олеговича.
-А ви не проти із нами поїсти? Ми зараз зі Світланою щось приготуємо. Й вам буде що поїсти, і ми голодні як вовки із навчання йдемо.
Ось так, неочікувано для нас всіх ми знайшли собі нового товариша у вигляді старенького дідуся. Зараз ми в нього постійно купуємо свіжі овочі, у вільний час ходимо в гості на чашечку чаю. Дідусь нас частує веселими історіями та завжди дякує, що не забуваємо його. Ми декілька разів навіть рятували його від паскудних клієнтів, які намагались збити ціну на його продукти, або й просто так забрати. Він же старенький, та щей з однією рукою, щоб він сам міг вдіяти?







