Нас у мами з татом четверо. Два брати старші, і ми з сестрою. Сестра Зіна наймолодша між нами. Жили ми у двокімнатній квартирі. Тісно, але для нас малих здавалося, що так і потрібно. Звичайно четверо дітей, попробуй прогодувати. Тато знаходив роботи, де гарно платять, тільки не довго. Чомусь не затримувався на одній роботі, і знову в пошуку. Мама працювала медсестрою. Зарплата не велика, але стабільна.
Одного разу ми з Зіною гралися маленьким м’ячем. Кинули, а він закотився у маминій кімнаті під диван. Мами в цей час вдома не було. Пішли діставати. Заглядали під диван, простягали руки. Вони в нас маленьких короткі, тому дістати ніяк не вдавалося. Щоб знайти якусь лінійку чи паличку заглянули в тумбочку біля дивану. А там пакет цукерок і печива. Ми, коли те побачили, відразу потягнули його до себе. Прибігли братики, від того пакету за п’ять хвилин не залишилося й цукерки.
Коли прийшла мама, зрозуміли, що сварка неминуча, намагалися поводитися тихо. Та мама побачила відкриту тумбочку. Сварила нас, поки не прийшов з роботи тато. Коли він дізнався, чому мама свариться, став кричати на неї. Ми малі, але я зрозуміла, що цукерки й печиво мама ховає від нас і їсть тоді, коли ми не бачимо, або вже спимо. Тато сварив маму, що не можна ховатися від своїх дітей. Мама кричала, що ми з’їдаємо все, що бачимо. А вона також хоче цукерку з’їсти.
Мені в той час виповнилося одинадцять років. Я бачила, як мами моїх подружок все найкраще віддавали своїм дітям. А в нас навпаки. Все краще мама не показує нам. Та купувати для себе смачні цукерки й печиво вона не перестала. Залишала на роботі. Шухляда замикалася на замок. Ось там і ласувала тим, що купувала для себе. Про це я дізналася набагато пізніше. А в той час мені було прикро, що мама нас не балує солодощами. З шістнадцяти років я шукала собі підробіток, купувала цукерки, і ми всі четверо ласували ними.
Роки линуть швидко. Ми вже дорослі. Брати поїхали покоряти столицю, там і знайшли собі роботу. Я вийшла заміж, у мене донечка. Зіна також заміжня, в неї два сини. Сестра жодного дня не працювала. Заміж вийшла, відразу діти, тому сидить вдома. Як вона говорить, виховує синів. Одного разу я прийшла до неї в гості з коробкою цукерок. Племінників вдома не було. Зіна взяла цукерки й сховала. Я запитую, навіщо вона так робить? Хіба не пам’ятає, як мама від нас ховалася з солодощами.
Сестра відповіла, що вона також не показує дітям смакоту. Як виростуть, швидше стануть самостійними, як ти, говорить. Я, так, але ж Зіна і не намагалася працювати, а від дітей приховує цукерки. Сама поїсть. Я не розумію її й нашу маму. В мене донечка, і я їй готова віддати все найкраще. Що в мене є. А якщо про цукерки, то навіть якщо хтось пригощає, я обов’язково несу своїй доньці, сама їсти не буду.
Я вважаю, що таких мам, як я набагато більше, ніж таких як моя мама і сестра. До речі, надалі, коли приходжу в гості до сестри, не поспішаю показувати гостинці. Якщо племінники поруч, віддаю їм. Якщо немає, несу додому, віддаю іншим разом. Сестрі не показую.
