Ми можемо і з старого поїсти, а новенький нехай лежить для гостей.

Моя бабуся була досить заможною жінкою. Вона скільки речей наскладала за своє життя! Коли ми через рік після її пoxоpонy розбирали шафи, там було багато мотлоху. І що цікаво, він був весь новий і ніколи не використовувався у побуті. Бабуся все залишала у шафах і відкладала для якогось особливого випадку.

Моя бабуся Ганна жила у селі. Щоразу, коли вона відвідувала базар, купувала якісь нові речі чи посуд. Її меблі були повністю забиті усім цим крамом.

Пам’ятаю, як я приїхала до неї з мамою. Сідали вечеряти. Бабуся почала діставати посуд з мисника на кухні. Ті тарілки були старі та надбиті.

– Бабусю, чому нам не дістати посуд, який у твоєму серванті стоїть? Він же геть новенький! А старий краще викинути. Тим паче, це погана прикмета – тримати побиті миски.

Та бабуся була принциповою. Як зараз, пам’ятаю її слова:

– Ми можемо і з старого поїсти, а новенький нехай лежить для гостей.

Той старовинний посуд на кухні, яким вона користувалася, напевно, їй дістався ще від її мами, моєї прабабусі. А у шафі був новенький та сучасний, але бабця його не брала. Все чекала, коли настане особливий привід.

У бабусі було багато гарних та недешевих косметичних засобів. Навіть справжні французькі парфуми були. Їй дідусь колись подарував, як приїхав з-за кордону. Той флакончик стояв повний близько п’ятнадцяти років. Бабуся ні разу ним не скористалася.

– Чому я повинна щодня духатися? До кого? До голови колгоспу? От піду кудись у гості, чи хтось до мене прийде, тоді і набризкаюся. – говорила вона мамі.

У неї стояло дві шафи з одягом, який вона ні разу не одягала. На щодень у бабусі було лише 4 чи 5 суконь, у яких вона завжди ходила. Одного разу я заглянула до її шафи. На вішаках висів одяг, який вже вийшов з моди.

– З моди такий одяг не виходить ніколи. Нехай колись одягну! – сказала вона.

Особливого приводу бабуся Ганна так і не дочекалася. Вона п омерла рік тому. Ті речі так і лежали у її шафах, покриті пилюкою. Вони вже дійсно вийшли з моди. Такими зараз ніхто не користується.

Я не розумію, чому потрібно було все життя речі складати, щоб потім або викинути, або просто роздати людям? Чому не можна було користуватися новим і гарним тоді, а не їсти зі старих тарілок чи носити старий одяг?

Більшість речей ми просто роздавали людям у селі. Вони нам не потрібні, адже зараз у нас є сучасні предмети побуту, гігієни, гардеробу. Це зрозуміло, що за тих часів люди все намагалися зберегти і відкласти на «чорний день». Але ж зараз зовсім інакше.

Не відкладайте новий посуд, одяг, взуття та інші речі, щоб використати їх для якогось особливого моменту. Любіть себе вже сьогодні, не шкодуйте красивого та нового для себе, не відкладайте нічого на завтра! Цього я навчилася, коли розбирала бабусині шафи.

Саме зараз актуальними будуть слова моєї улюбленої поетеси Ліни Костенко: «Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, бо «потім» може й не настати!»

Оцініть статтю
Дюшес
Ми можемо і з старого поїсти, а новенький нехай лежить для гостей.