Мої батьки після одруження певний час жили разом з матір’ю мого тата в будівлі, яку планували знести. Там я і народилася. Невдовзі це сталося – будинок знесли, а батькам дали хорошу двокімнатну квартиру.
Бабуся відмовилася жити в цій квартирі, і їй купили невелику хатину в селі. Опісля батьки приватизували своє помешкання. Частина з нього перепала і мені.
За кілька років бабуся пішла з життя. Я тоді закінчувала школу і вступала до університету. Згодом вийшла заміж. Ми хотіли мати власне помешкання – придбали собі квартиру завдяки іпотеці. Через рік наша сім’я поповнилася – я народила сина. А потім ще донечку. Нам конче були потрібні гроші, яких не вистачало для сплати іпотеки.
Чоловік працював сам. Ми не встигали за рахунками, іпотека зависла. Довелося взяти гроші в банку. А потім у мене визріла ідея продати квартиру батьків і забрати гроші за свою частину. А батьки хай куплять собі однокімнатну. Або продати власну двокімнатну квартиру і купити однокімнатну. Чоловік різко виступив проти останньої ідеї. Він запитав, як ми помістимося вчотирьох в однокімнатній квартирі? Діти швидко виростуть.
Залишалася перша ідея – продати свою частину з батьківської квартири.
Батьки, звісно, коли це почули, дуже розсердилися на мене. Тоді я запропонувала їм викупити мою частку. Хай мені сплатять гроші – і все. Мати нагримала на мене, як я посмію про таке думати. Це ж повний егоїзм – вирішення власних проблем за рахунок інших. Хай чоловік знайде нормальну роботу з хорошою платнею. Досить вилежуватися на дивані.
Але мій чоловік на той час уже працював на двох роботах. Я шукала вихід з ситуації і бачила його таким. Ми перестали спілкуватися з батьками. Так протривало майже пів року. Саме на той час випадав день народження мами. Вирішила, що все-таки матір треба привітати з такої нагоди – була кругла дата – 55 років.
Під час святкування питання про квартиру виникло само собою. У нас почався скандал. Ми встали і пішли. До свого питання підключили ріелтора. Але він також нічим не міг зарадити. Жоден із запропонованих варіантів батькам не підходив.
Також шукала компромісу зі своїми рідними я. Але вони були незворушні. Тоді я подала на суд і відсудила для продажу власну частину помешкання. Мої батьки постали перед фактом. Вони прийняли рішення суду, але відмовилися від мене. Сказали, що з цієї миті у них більше нема дочки.
Скажіть, як я мала поступити?
