Коли я входила у родину свого чоловіка, то очікувала, що стану для матері Гриші скажімо названою дочкою, але ніяк не суперницею. Не встигла я переступити поріг їхнього дому, як отримала шквал критики, починаючи зі свого зовнішнього вигляду, закінчуючи взуттям, яке здалося Галині Василівні «непристойним».
Це слово причепилося до мене, як реп’ях до штанів. За версією свекрухи все, що я робила було непристойно. Одягалася, фарбувалася, розмовляла, жартувала та навіть стояла – непристойно. Як таке можливо я не знаю. Висновок напрошувався один – свекруха мене не прийняла й всіляко намагалася переконати єдиного сина, що він обрав не найкращий варіант для життя.
Ми таки одружилися. Хвала Господу у свекрухи вистачило совісті не влаштовувати сцени на нашому весіллі. Вона висловила свою думку ще напередодні свята. Та так, що я вже ніякого весілля не хотіла. Бачте, свекрусі не сподобалося, що з нею не радилися, не запитували її думки й взагалі надумали влаштовувати посиденьки в ресторані, по-модному, а не в селі в шалаші, цитую «як всі нормальні люди».
Далі не таким виявився ведучим, церемонія розпису награна, страви не смачні ну і вишенька на торті моє «непристойне» вбрання. Не вгодила я і вибором сукні, тому що взяла плаття по фігурі, а не пишне, цитую «як всі нормальні наречені». Наплакалася я в той день вдосталь, добре, що гості подумали, що те все від щастя.
Гриша вдавав, що нічого не помічає. Ще б пак, мамин улюбленець не смів їй перечити. Чого не скажеш про ненависну невістку. Не відкриттям стала для мене пропозиція Галини Василівни поселитися з нею. І що ви думаєте? Гриша хотів погодитися, навіть вмовляв мене декілька днів, але на правах дружини я вставила йому добрячої прочуханки й бажання жити з мамою у чоловіка відпало.
Ми переїхали у місто, винайняли орендовану квартиру й нарешті позбулися від тієї жахливої жінки. Хоча «позбулися» – це голосно сказано. Вона телефонувала до Гриші кожного дня, щоб випитати, як ми поживаємо. Син повинен був прозвітувати, що він їв, як себе почуває, чи прасовану сорочку одягнув на роботу.
Мені було вже не до сміху, але поведінка чоловіка змінилася з часом. Чим більше часу він див окремо від мами, тим самостійнішим та відповідальнішим ставав. Тепер усі важливі рішення стосовно нашої сім’ї ми приймали лише удвох й Галина Василівна навіть була не в курсі. Я нарешті змогла розслабитися та бути спокійною за нашу сім’ю.
