Ми з моїм чоловіком уже понад як десять років одружені. Познайомились в університеті на першому курсі. Павло був таким красивим та молодим, здавалося, що ми разом будемо все життя.
З одруженням не поспішали, вирішили спочатку закінчити університет та влаштуватися на хорошу роботу. Навчалися ми на різних факультетах і бачилися не дуже часто. Річ у тім, що корпуси нашого університету знаходилися по всьому місту, тож пари нас могли проходити далеко один від одного.
Коли ми отримали дипломи, пішли шукати роботу. На щастя, у нашому місті були вакантні місця та ми з Павлом добре працевлаштуватися.
Тепер можна було подумати і про одруження. Після нашого одруження через три роки у нас народився синочок. Ми хотіли ще дівчинку. Кожна жінка хоче донечку.
Вирішили, що коли Андрійко підросте, поїдемо на море.
Коли Андрійку було чотири роки, ми зібралися у подорож. Зупинилися в одному з пансіонатів біля моря. Познайомилися з Мирославом. Доволі цікавий чоловік, приїхав відпочивати сам.
Ми почали проводити час разом, відвідували екскурсії та ходили в місто. Мирослав не перший раз відпочиває тут, тож показав нам доволі цікаві місця. Загалом провели дуже цікаво та весело час.
Якось я помітила, що Мирослав на мене дивиться закоханим поглядом. Мені це було дуже приємно та цей погляд викликав у мене дуже багато емоцій. Я до останнього не вірила, що я закохалася у Мирослава теж.
Але ж у мене є Павло та син, я не можу так з ними вчинити. Здавалося, що я кохаю Павла. Я відчувала себе зрадницею, хоча поки що нічого не зробила.
Поверталися додому ми одночасно з Мирославом. З’ясувалося, що ми живемо неподалік.
Після повернення додому стосунки з Павлом почали псуватися. Мені здавалося, що він здогадується про те, що я закохалася в іншого чоловіка, але удає, що нічого не трапилось.
Ситуація була неоднозначна та напружена. Ми залишилися разом заради сина, тему про те, щоб народити другу дитину, ми закрили. Я зловила себе на думці про те, що мені все менше хочеться повертатися додому.
Ми почали зустрічатися з Мирославом таємно від Павла. Я прийняла для себе рішення, що розповім про все Павлу, а потім вийду заміж на Мирослава. А потім Я завагітніла. Від кого ця дитина я не знала. У мене виникли думки про аборт, проте Павло помітив тест на вагітність та дуже сильно зрадів. Просив залишити дитину, він вважав, що поява другої дитини зміцнить наші стосунки та повернене колишні почуття.
Мирослав обурювався, казав, щоб я робила аборт та розлучилася з Павлом. Йому вже несила було чекати. Я так і не змогла покинути сім’ю. Вирішила дати нам з чоловіком ще один шанс.
З Мирославом стосунки зіпсувалися.
Час швидко пролетів, врешті-решт у нас народилася донечка. Мені було дуже страшно після того, як вона народилася. Здавалося, що вона стала схожа на Мирослава, я боялася, що мій обман стане відомим. Проте згодом я побачила таку ж саму родимку, як у Павла в тому ж самому місці.
Це мене заспокоїло. Поява доньки не змінила наші стосунки в кращу сторону, мені просто нестерпно було доглядати за донькою.
Я часто згадую моменти, проведені з Мирославом. Павло, навпаки, ні на крок не відходить від донечки.
Я вважаю себе поганою мамою. Друзі кажуть, що в мене післяпологова депресія і що все скоро пройде. Проте це триває уже понад рік, нічого не змінюється.
Не знаю як довго так витримаю. Зараз поки кінцеве рішення я не прийняла.
